Наслідком такої війни є зменшення загального багатства в імперії і скорочення суспільних благ. А відтак – загострення конкурентної боротьби за внутрішні ресурси між різними політичними, економічними, військовими та й просто суспільними групами. А у випадку РФ ще й між кримінальними кланами.
Виступ Євґєнія Пріґожина – мав саме таку природу. Багатомісячний рефрен «Гдє боєпріпаси?!» - це саме про ресурси, яких завжди менше ніж хочеться, і які розподіляються «несправедливо», бо дістаються іншим, а не тобі.
Боротьба за ресурси створює напруженість не лише на фронті, а й в тилу. А тил на Росії – це різні кланово-станові, але однаково злочинні угрупування. Це створює додаткову напруженість у відносинах між ними, суперечність інтересів, бо обсяг ресурсів зменшується, а апетити і кількість груп - збільшується.
На 16-у місяці того що у нас називають широкомасштабним вторгненням, внутрішня напруженість і суперечності у ворожому таборі дійшли точки кипіння. Нерви – це теж ресурс, психологічний. Думаю, що внесок у зрив даху наших ворогів таких стратегічних ІПСО, як нагнітання тривоги через очікування українського контрнаступу, теж був доволі суттєвим. Бо довготривалим…
Зміна стратегічної ситуації спонукає нас до оновлення нашого словника, яким ми описуємо реальність. Широкомасштабне вторгнення вже неактуальне. Воно захлинулося ще минулого року, а остаточно вичерпало свої ресурси і пояснювальну силу у битві за Бахмут. Відтепер можна вести мову про широкомасштабне відторгнення окупантів, визволення України. А український контрнаступ вже варто усвідомити як наступальну операцію. Це вороги зараз обороняються і пробують контратакувати…
До закінчення війни буде важко переконати наших західних партнерів чи перенавчити іноземних журналістів що «українська криза» давно закінчилася (як внутріполітична ще влітку 2014 року). Але треба спробувати переконати політиків і навчити світові медіа, що відтепер розпочалася російська криза, внутрішньополітична і загалом системна. В московській історичній традиції це називається Смутою. І триватиме вона років 10, не менше. Розкладення чи розпад тіла імперії з усіма витікаючими наслідками для оточуючого світу. Тліючі внутрішні конфлікти конаючої імперії утилізують навіть ті ресурси, які ще залишатимуться на момент закінчення війни.
І так, марш «вагнерят» на Москву хоч і завершився «кидком» спецслужб, усе ж відкрив вікно можливостей для швидшого завершення війни. Як перший удар по цілепокладанню імперії (розширення і відновлення). Пріґожин у своєму першому перед початком путча відео спростував положення офіційної кремлівської міфології й тези пропаганди про причини початку й необхідність цієї війни. Про те, що жодне НАТО Росії не загрожувало і ніяких нацистів в Україні не було. Про те, що кількість втрат є в рази більшою за ту яку уявляють собі росіяни. І найголовніше, він озвучив вголос тезу, що Росія може припинити війну тільки шляхом виведення своїх військ з території України.
Ця думка не відразу буде почута й усвідомлена в імперії, особливо, після «кидка» маршу Пріґожина, але вона вже прозвучала для усіх активних учасників процесу: політиків і офіцерського корпусу. Головним був не фізичний марш, а вторгнення в інформаційний простір РФ. Тепер все можливе і нічого не заборонено.
Andrij Bondar
ОтветитьУдалитьКульгаве єдіноначаліє на росії – перша ознака того, що наступними місяцями вони перейматимуться внутрішніми проблемами. З тієї простої причини, що успіхів на фронті нема і не буде, їхню відсутність доведеться компенсувати реанімацією єдіноначалія. росію останнім часом дуже сильно кидає з епохи в епоху. Там то лютий 1917, то революція 1905 після поразки під Мукденом (тодішнім Бахмутом), то 1943 і т.д. На сьогоднішній день усім там зрозуміло, що кульгаве єдіноначаліє потрібно, як би сказали на Лемківщині, реперувати. Але проблема в тому, що повернути первозданний службістський глянець путіну можна разом з поверненням його молодості і потенції. Тобто ніяк. Це трудне знання, яке нарешті стає зрозумілим навіть людям без мозку, яких у росії якщо не переважна більшість, то відсотки 53 точно. путін не відповідає головній вимозі для влади в такій країні: йому напихали хуїв, а він замість стріляти торгується і ховається. А все тому, що його система за останній місяць пережила два краш-тести й обісралася більше, ніж цілковито. Вона розлізлася по швах під час рейдів РДК-ЛСР на Білгородщину і під час цього потішного походу пріґожинських на москву. Як реперувати систему зі слабким путіним, який навіть підтертися без лукашенка не здатен – не те, що "наглядати і карати"? – це велике питання. А питання питань – це як зупинити страх і заціпеніння, що все далі й далі проникають у російське життя, і знову вийти в дамки, "зберегти лице" і покращити імідж у ситуації, яка загалом не віщує країні нічого доброго в момент (!), коли це починає відчувати російський служивий обиватель. Останньому комфортніше повернутися в дикість допетровських часів транзитом через 1937-й, ніж у непевність років 1990-х. Тому вони вбиватимуть одне одного навіть не через якусь історичну шаблонність, а тому, що не знають, як можна по-іншому. Тому 1990-ті, коли вони могли навчитися в оте "по-іншому", всіма ними сприймається як епоха поразки і приниження. І щоб не скотитись у 1990-ті, вони зараз робитимуть ставку на танці з бубном навколо враженого єдіноначалія – як на мене, головної жертви останнього місяця. Війна для путіна стала занадто турбулентною. Він справді не збирався так довго воювати. І не вірте, коли кажуть, що росія готова вести війну на виснаження. Вона не готова була воювати. Вона готова була швидко перемогти. І головне, чого не має російська система сьогодні – це психологічного ресурсу для перемоги. Це не означає, що така країна з "пробитою" вертикаллю завтра програє війну або зникне. Але точно означає, що така країна не переможе. Тому останній місяць – важливий етап ерозії системи, після якого там настане період, що його можна умовно назвати "кров на іржі". Наступний називатиметься так: "Я убіт щодо ржевом, а ти, сука, ржошь".