Такий період можна розглядати як своєрідний етап ініціації. Юнак ще не був повноправним членом громади, але вже готувався до дорослого життя воїна, чоловіка та власника майна. Після проходження відповідного обряду він повертався до суспільства й отримував новий статус: міг одружуватися, володіти власністю та брати повноцінну участь у житті племені. Отже, перебування «за межами» суспільства було не просто вигнанням чи військовою підготовкою, а важливою частиною переходу від юності до дорослості.
Особливо цікавим є зв’язок таких молодіжних братств із образом чорного або темного кольору. У деяких індоєвропейських традиціях молоді воїни або їхні міфологічні уособлення пов’язуються з коренем *h₂reh₁mo-, який має значення «чорний» або «темний». Чорний колір тут, очевидно, не слід розуміти буквально чи пов’язувати із сучасними расовими категоріями. Він радше символізує особливий, проміжний стан людини — перебування поза звичайним суспільним порядком, близькість до смерті, дикої природи та небезпечного світу за межами громади.
Ці молодіжні братства могли відіграти важливу роль і в історичному поширенні індоєвропейських народів. Молоді воїни брали участь у набігах і завоюваннях нових територій. Після підкорення землі на ній могли виникати нові поселення, а разом із ними — переселятися нові групи людей. Таким чином, військова діяльність молодіжних братств у міфологічній пам’яті могла перетворитися на образ героїв-засновників, які приходять у нову землю, перемагають ворогів і створюють новий центр людського життя.
Саме тут особливого значення набуває мотив близнюків або двох споріднених героїв. У міфах вони часто виступають як пара персонажів, що уособлює давнє братство молодих воїнів. Їхня подвійність може відображати характерну для міфології опозицію: життя і смерть, порядок і хаос, цивілізований світ і дику природу. Водночас близнюки можуть бути нерозривно пов’язані між собою, тому доля одного безпосередньо впливає на долю другого.
Особливо виразно ця модель проявляється у вірменській епічній традиції. Герої-засновники часто виступають парами або мають риси міфологічних близнюків і пов’язуються із заснуванням міст та політичних центрів. Так, патріарх Ар(а)майіс, відповідно до етногонічної традиції, засновує Армавір — першу столицю Вірменії. У «Віпасанках» цар Єрванд будує Єрвандашат, другу вірменську столицю. У «Війні Тарона» Деметр і Гісане засновують місто Вішап, а в епосі про Сасунців Санасар і Багдасар будують Сасун.
Особливого значення набуває той факт, що ім’я Ар(а)майіс і назва Армавір пов’язуються з коренем *h₂reh₁mo-, тобто з поняттям «чорного» або «темного». Не менш символічним є те, що Санасар і Багдасар засновують своє місто на Чорній горі. Таким чином, мотив темряви, молодих героїв і заснування нового поселення виявляється об’єднаним у єдину міфологічну схему.
Подібні сюжети зустрічаються й за межами Вірменії. В індійській «Махабгараті» п’ятеро братів Пандавів засновують місто Індрапрастху, причому двоє з них є близнюками. У балтійській традиції відомий сюжет про легендарних братів, пов’язаних із заснуванням Пруссії, один із яких засновує культовий центр Ромове.
Найцікавішою паралеллю є, однак, легенда про заснування Рима Ромулом і Ремом. Два брати-близнюки опиняються в центрі історії виникнення одного з найвідоміших міст давнього світу. Їхня боротьба завершується смертю Рема, після чого Ромул стає засновником і правителем нового міста.
У такій перспективі смерть одного з близнюків не є випадковою деталлю сюжету. Вона може відображати давню міфологічну модель, за якою виникнення нового суспільного порядку потребує подолання або жертовної смерті одного з представників старого, лімінального світу.
Цікаво, що назви Romowe та Rome (Rōma) дослідник пов’язує з аблаутною формою індоєвропейського кореня *h₂reh₁mo-. Якщо ця етимологічна гіпотеза правильна, то римська легенда може бути пов’язана з тією самою символікою «темних» молодіжних братств, яка простежується у вірменських та інших індоєвропейських традиціях.
Отже, різні на перший погляд міфи — про вірменських героїв-засновників, Пандавів, легендарних балтійських братів або Ромула й Рема — можуть бути відображеннями давнішої індоєвропейської міфологічної моделі. У центрі цієї моделі перебувають молоді воїни, які тимчасово виходять за межі суспільства, пов’язуються з дикою природою та символікою темряви, проходять випробування і зрештою повертаються як дорослі члени громади або стають засновниками нового порядку.
Тому міф про заснування міста можна розглядати не лише як розповідь про конкретного героя чи історичну подію. На глибшому символічному рівні це розповідь про перехід від хаосу до порядку, від дикої природи до цивілізації та від юнацького воїнського братства до організованого суспільства. Місто в такій міфологічній картині постає як результат перемоги над хаотичним минулим, а герой-засновник — як той, хто перетворює небезпечний і невпорядкований простір на новий центр людського світу.
Наявність подібних мотивів в індійській, вірменській, балтійській та римській традиціях дозволяє говорити про їхній можливий спільний індоєвропейський ґрунт. Саме сукупність цих паралелей — молоді воїни, близнюки, темний колір, смерть, завоювання та заснування міста — утворює одну з найцікавіших моделей реконструкції давньої індоєвропейської міфології.
Комментариев нет:
Отправить комментарий