Крім цього нашу увагу привернули литовські прізвища з закінченням нас : Жидрунас, Вардунас…, яке відповідає хатському (венедському) займеннику множини - наш, та його хетському запозиченню, у формі – нас. Такі закінчення є обов’язковими у хетських словах, які вказують на титули, адміністративні посади. Наприклад, в словах: лапарнас (лапар наш), тапарнас (тапар наш), пітханас (пітха наш), перкунас (перку наш), менас (ме наш), сьраманас (сірома наш), паннас (пан наш) … Такі закінчення збереглись у назві сучасних литовських міст Каунас, Вільнюс ( стара назва – Вільно литовцями промовлялась у давнину на свій лад – Вільнас).
Такі мовні ознаки, як ми вважаємо, є свідченням тісних контактів пращурів українців (хатів-венедів та шумерів-антів-атлантів), пращурів росіян (лувійців), пращурів поляків (палайців) з пращурами литовців - хетами.
Так, саме пращури литовців, на нашу думку, ще в часи своєї малоазійської історії, створили велику союзну федеративну державу, яку науковці називають «Хетською імперією».
Хети (пращури литовців), при запозиченні у хатів (венедів) слів адміністративної термінології, долучали до них, те незрозуміле хатське - наш, у своїй власній формі - нас.
Литовці завжди мали своє власне слово, яке відповідало хатському – наш – musu.
Сучасний лінгвістичний словник зазначає: «Хеттский язык – один из хетто-лувийских языков народа, населявшего центральную и северную часть Анатолии…Лексика хеттского языка подверглась сильному влиянию других языков: в древнейший период – хаттского, позднее хурритского и аккадского. Большая часть заимствований относится к сфере переферийной лексики: терминология ритуалов, название сосудов и др. культурные термины; более глубоким было влияние хаттского языка, откуда взята, например, терминология государственного управления…(«Лингвистический энциклопедический словарь» М., «Советская Энциклопедия», Гл. ред. В.Н. Ярцева, 1990, с.572).
Якщо так, то в сучасній литовській мові повинні зберегтись хатські (венедські- праукраїнські) слова - свідчення такого впливу.
Такі слова ми знаходимо: dekoti (дякувати; рос. благодарить), deka (ko) (дяка, подяка; рос. благодаря), dekui (дякую; рос. спасибо), padekoti (подякувати; рос. поблагодарить), buti (бути; рос. быть, присутствовать), begioti (бігти; рос. бежать), pribegti (прибігти; рос. прибежать), karoliai (корали; рос. бусы), sofa (софа, софка; рос. диван), liga (злягти – захворіти, зліг – захворів; рос. заболеть, заболевание), kisene (кишеня; рос. карман), kilimas (килим; рос. ковёр), lele (лялька; рос. кукла), kreida (крейда; рос. мел), kreivas (кривий; рос. кривой), negrabus (незграбний; рос. неуклюжий), abidvi (обидві; рос. обе), skriauda (кривда, скривдити; рос. обида), popierius (папір; рос. бумага), nebuti (не бути ; рос. отсутствовать, не быть), suknele (сукня; рос. платье), padalyti (поділити; рос. поделить), verte (вартість; рос. стоимость), dalis (доля; рос. часть), kopustiene (капусняк; рос. щи), niekai (нехай; рос. пустяк), buvau (був, буваю; рос. был), zvalus (жвавий; рос. бодрый), paskutinis (паскудний; рос. последний), savivale (сваволя; рос. произвол), svyteti (світати; рос. сиять), sodyba (садиба; рос. усадьба), cukrus (цукор; рос. сахар), savaite (свято – сіва то; рос. праздник).
Російські дослідники зазначають: «Литовский язык относится к балтийской группе индоевропейских языков. Он является самым архаичным из всех живых индоевропейских языков, он лучше других сохранил звуковую систему и многие морфологические особенности индоевропейского праязыка» («Русско-литовский и Литовско-русский словарь (около 4000 слов в каждой части словаря) Москва, АСТ- Астрель, 2005 , с.205).
Певний час хети, хати, шумери ще в часи своєї малоазійської історії, жили під зверхністю лувійців. Про це яскраво свідчать наступні сучасні литовські дієслова, фонема яких є російською, а значення у хетській (пралитовській) мові ці дієслова мали протилежне лувійському значенню:
padeti (рос. подать - лит. положить), pranesti (рос. принести - лит. сообщение), virsyti (рос. вершить - лит. превышать), atbegti (рос. отбежать - лит. прибежать), atvezti (рос. отвезти - лит. привозить), ateiti (рос. отойти - лит. приходить), atvaziuoti (рос. отвозить - лит. приезжать), atnesti (рос. отнести - лит. приносить), atsivesti (рос. отвести - лит. привести), atvede (рос. отвёл - лит. привёл).
Ці приклади яскраво свідчать, що наведені сучасні литовські слова, є давніми запозиченнями хетів (пралитовців) з лувійської мови і що таке запозичення відбувалось під час перших контактів двох різних народів не в 1-13 ст. н.е., а значно раніше, приблизно у 17-16 ст. до н.е., адже ці слова входять до групи слів «постійного вжитку».
Відомий український історик М.С.Грушевський писав: «тісна звязь Словян з литовською (інакше - балтийською) групою не підлягає сумніву, і всі лінгвісти всяких напрямів сходяться на признанню тісної спільности словянсько -литовської групи – що вона після відділення иньших споріднених народів і груп становила певну цілість. (Цілість, розуміється, тільки релятивну, бо певну диференціацію в тих часах треба припустити навіть в середині самого Слов’янства, не тільки між групами словянською й литовською ). Велика язикова близькість словянських і литовських племен наводить на гадку, що спільне житє сієї групи тягло ся дуже довго…» (М.Грушевський «Історія України - Руси», Т.1, К., 1991, с.68).
Ми вважаємо, що таке спільне життя тривало з 18 ст. до. н. е. – часу утворення Хетської держави до 12 ст. до н. е – часу її розпаду, можливо, до 7 ст. до н.е. – часу виходу хатів (венедів), палайців, шумерів (антів-атлантів), лувійців і хетів на північні береги Чорного моря (море Фасісте) через Кавказ.
Тобто, такі зв’язки тривали 700 – 1200 р. р. тільки в часи їх малоазійської одіссеї. В часи нашої ери ці зв’язки безперечно теж існували. Таким чином, не помилявся М.С. Грушевський вказуючи, що «життя словянсько -литовської групи… тяглося дуже довго»
Наш сучасник - російський дослідник- філолог Олександр Кондратов наголошував: «Славянские и балтийские языки близки друг к другу. Некоторые учёные считают, что когда-то у них был общий язык- предок, единый балтославянский язык. Но есть и другая точка зрения: просто в течение тысячелетий предки славян и балтийских народов жили в тесном соседстве, обменивались достижениями культуры, и язики их зближались. Так это или нет, но родину славян и родину балтийцев надо искать примерно в одном и том же месте. Где? Об этом спорит не одно поколение исследователей – историков, археологов, языковедов, антропологов, этнографов» (Александр Кондратов «Земля людей – земля языков», Санкт-Петербург, Авалон, 2006, с.23).
Такою Батьківщиною для далеких пращурів сучасних українців, литовців, росіян, поляків, вочевидь і словаків, словенів,хорватів, сербів, чехів, болгар, македонців, на нашу думку, була Мала Азія. Саме тут проживали два добіблійних давніх народи – хати (венеди) і шумери (атланти – анти ) - пращури сучасних українців, пали (палайці) – пращури сучасних поляків, лувійці – пращури сучасних росіян, хети – пращури сучасних литовців, також окремі племена хатів і шумерів, які були родоначальниками сучасних - чехів, словаків, словенів, хорватів, болгар, македонців.
Хочемо привернути увагу дослідників до факту цілковитої відповідності, і за фонетикою і за значенням, сучасного українського слова дяка та литовського - deka(ko) (дяка, подяка; рос. благодаря). Така відповідність зберігається і в словах похідних від них : dekoti (дякувати; рос. благодарить), dekui (дякую; рос. спасибо), padekoti (подякувати; рос. поблагодарить).
Потрібно наголосити, що це слово входить у мову кожної дитини, будь-якого народу нашої планети, з першими словами матері, так би мовити «з її молоком».
Можна сказати, що воно входить до групи слів «постійного вжитку» - до першої півсотні слів в будь-якій мові !
Це слово у сучасній литовській мові є запозиченням пралитовської мови (хетської) з праукраїнської (хатської).
Нагадаємо, що дослідники – хетологи відзначають, що в хетській мові багато запозичень слів релігійної, адміністративної термінології саме з хатської мови, що релігійні відправи відбувались хатською мовою, отже – хатами.
Слова подяки Богу можна було чути під час релігійних молебнів, тому це хатське ( праукраїнське) слово і визначає в сучасній українській та російській мовах церковну посаду – дяк і діяк-он.
Для сучасного покоління литовців це слово є зараз «рідним» - литовським словом, адже, воно вживається поколіннями їх пращурів протягом 3800 років (з 18 ст. до н. е. до сьогодення).
Хати (венеди) казали: «Дай Боже», «дякую Боже», «Видить Бог», «Спаси Боже», а шумери (анти) :«Дяжь Біг», «Бігме» (Бог знає), «Спаси Біг».
Останнє звернення, в сучасній українській мові, трансформувалось у слово «спасибі(г)», а в російській – спасибо(г).
Російський філолог Ю.В. Откупщиков зазначає: «На значение литовского языка для славянского языкознания ещё в середине 19 века указывал выдающийся русский славист А.Ф. Гильфердин. « Без литовского языка, - писал он, - научное исследование славянского невозможно, немыслимо, и одна из главнейших причин тех ошибок, в которые впадали некоторые наши учёные, рассуждавшие о законах и свойствах славянской речи, состоит именно в том, что они не брали в соображение фактов, представляемых языком литовским» («Ю.В. Откупщиков «К истокам слова», Авалон, Санкт-Петербург, 2005, с.113).
Сучасне українське слово літо свідчить, що вказівний займенник то злився з словом ( дієсловом ), яке несе змістове навантаження – лі. Значення останнього, та його первісну фонетичну структуру, знаходимо у литовському словнику, де lietus (дощ), lyja lietus (йде дощ). Таким чином, українське - літо відповідає російському – лето, та литовському – lietus з значенням «дощ», дослівно – «льє то» (пора дощів). Але розуміємо, що в литовській, як і в російській мові, це слово є запозиченням з праукраїнської мови, яку ми визначаємо, як мову малоазійського народу хати ( пізніші літописні - венеди). Про це свідчить наявність українського вказівного займенника то в слові лето та литовському – lietus. Таких прикладів можна навести цілий ряд.
Нагадаємо, що мова хатів була мовою релігійних відправ (молебнів) у Хетській державі, а це має означати що в сучасних мовах народів, пращури яких входили до складу цієї стародавньої федеративної держави – хетів (пращурів сучасних литовців), лувійців (пращурів сучасних росіян ) … мали б залишитись сліди тих мовних (релігійних) контактів.
Хатська (венедська) релігія та культура мали значний вплив на формування релігії та культури шумерів (антів), як і інших сусідніх народів. Більше того, ми вважаємо, що саме хатська (венедська) релігія принесла у світову релігію поняття, яке ми зараз називаєм «православ’ям».
Науковці відзначають вплив хатської релігії на вірування хетів ( сер. 18 ст. до н.е. ), та вірування їх сусідів – шумерів ( антів - атлантів ), лувійців, касків, палайців, аккадців… Такий вплив хатської (венедської) культури мав існувати і задовго до цього, наприклад, у середині 4-го тис. до н.е. – в часи існування федеративної (союзницької) держави атлантів – Атлантиди. І ми приклади такого впливу в доатлантичні часи наведемо пізніше.
Формування церковнослов’янської (фактично лувійської – слов’янської) мови відбувалось під впливом слів хатської (венедської) релігійної та побутової термінології. Наприклад, в сучасних православнихмолитвословах та псалтирях російської православної церкви, знаходимо безліч слів праукраїнських, які розміщено у «словарь малопонятных слов»:
владыце – владыке,
велицей – великой,
вельми – весьма, очень,
гресе – грехе,
зело – очень, весьма,
мене – меня,
мессия – помазанник,
неделя – воскресный день…,
очима – (двумя) глазами,
тленце – истление,
се – это, вот,
се бо – ибо вот,
бо – потому что,
сея – этой,
село – поле,
сельный – полевой,
руце – руки.
(«Словарь малопонятных слов, выражений церковнословянского языка, встречающихся молитвослове» // «Православный молитвослов и псалтырь», Москва, 1997).
Про обґрунтованість нашої думки свідчать факти злиття вказівних займенників «се» , «це» з іменниками, прикметниками, дієсловами, тощо.
По-друге, наявність шумерських голосних, перед початковими приголосними, у хатських словах: сповідь – исповедь, сповідатись – исповедание, сперва – исперва…
По-третє, слово месія є словом взаємного вжитку у хатському (венедському) і шумерському ( антському ) середовищі, де шумерське слово ме (знання) злилось у єдине слово з хатським – сіяти.
Етимологія складного слова месія (той, хто сіє знання!).
Автор обіцяв навести приклади впливу хатської (венедської) культури на формування релігійної свідомості громадян Атлантиди – антів (атлантів) та венедів, які у пізніші часи складали частину суспільства Хеттської федерації.
В хетських текстах зустрічається слово - істанана (О.Р. Генри «Хетты», М.1987, с.134.), яке визначає «центральна частина храму». Фонетика цього давнього слова навіює нам спорідненість з сучасними українськими ( як і російськими ) словами: істина, істинність, істинно, істинний, стіна , і це не є випадковістю. Хатському (венедському) слову - стіна відповідає слово шумерського запозичення, у формі - істіна, яке відповідає сучасному українському слову - істина, синонімом якому є слово - правда. На цій стіні храму, ми впевнені в цьому, розміщувались релігійні тексти (закони), релігійні заповіді, на які посилались мешканці держави. Таким чином, слово - істина є похідним від слова стіна, на якій записані були ці закони. З литовської мови – siena (стіна). Про те, що це слово було пращурами литовців – хетами запозичене у хатів, свідчить втрата, при вимові слова, фонеми «т».
Нагадаємо, що писав Платон про закони легендарної Атлантиди: «их отношения друг к другу в деле правления устраивались сообразно с Посейдоновыми предписаниями, как велел закон, записанный первыми царями на орихалковой стеле, которая стояла в средоточении острова – внутри храма Посейдона… а быка, которого удалось изловить, подводили к стеле и закалывали над её вершиной так, чтобы кровь стекала на письмена. На упомянутой стеле помимо законов было ещё и заклятие, призывавшее великие беды на головы того, кто их нарушит…» («Критий» // Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина «В поисках образа Атлантиды», М,1992, с.300-301).
Казахський дослідник Олжас Сулейменов зазначає: «Початковий голосний, мені здається, протетичного походження. (Іспанці додають протез «е» перед стиком приголосних, що починаються із свистячого. Слова «стіл», «студент», «стіна» іспанець вимовить – естол, естудент, естіна. Така реакція виробляється у мовах з інерцією закритого складу. Тюрки, наприклад, ті самі лексеми вимовляють структурно також – истіл, истудент, истіна)» (Олжас Сулейменов«Мова письма – погляд в доісторію – про походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.421).
Таким чином, ми довели пряму відповідність етимологічних визначень: стіна (архітектурна будова) > істіна (напис законів на стіні). Саме про такі написи законів атлантів, на кам’яній стіні, розповідає Платон!
Можна стверджувати, що релігійні заповіді були першими законами наших далеких пращурів. Будь-яке положення цього закону мало визначення про покарання того, хто порушував його. Платон підкреслює, що «На упомянутой стеле помимо законов было ещё и заклятие, призывавшее великие беды на головы того, кто их нарушит». Таким чином, при оголошенні кожного закону (релігійного тексту) , робилось посилання на кам'яну стіну (на стіну головного храму наших пращурів), на якій він був записаний!
Під час суду, чи молитви, наші пращури – хати (венеди) посилались на те, що певна норма поведінки (закону) записана на стіні ! (на камені !). В кінці кожного закону (молитви) вимовлялось слово, яке вказувало на те, що промовець посилається на запис, зроблений на камен !
(на стіні !)
Графічно це можна продемонструвати наступним чином:
1. ( текст закону) …………………………………………… «камінь»,
2. (текст закону) ……………………………………………. «камінь»,
3. (текст закону) …………………………………………….. «камінь».
Шумери мали власне - шумерське слово, яке визначало слово - камінь - кий. Шумери (анти – атланти – пращури українців), проживаючи з хетами (пращурами литовців) , хатами (венедами -пращурами українців), в одній союзній державі, посилаючись на ці закони, які були записані на кам'яній стіні, повторюючи хатське (венедське) слово камінь, вимовляли його, як – амінь, гублячи початкову приголосну «к».
Графічно це можна продемонструвати наступним чином:
1. ( текст закону) …………………………………………….. «амінь»,
2. (текст закону) …………………………………………….. «амінь»,
3. (текст закону) …………………………………………….. «амінь».
Цим словом закінчується велика кількість релігійних текстів в Біблії, та в церковних молитовниках. Слово камінь (амінь) мало наголошувати, що попередньо сказане є законом пращурів , воно є «істинним» (правдивим) і не повинно піддаватись сумніву.
Коли хати (венеди) вживали замість слова камінь, слово стіна, то шумери (анти - атланти) повторювали його, як - істіна, долучаючи перед приголосною «с» голосну «і»:
Графічно це можна продемонструвати наступним чином:
1. ( текст закону) …………………………………………….. «істіна»,
2. (текст закону) …………………………………………….. «істіна»,
3. (текст закону) …………………………………………….. «істіна».
Етимологія слова амінь пояснюється наступним чином: «истинно», «истинно так» («Православный молитослов и псалтырь», М., 1997). Таким чином, слова шумерського вжитку істина та амінь є семантично тотожними. Такими ж є і хатські (венедські) слова стіна та камінь. Без існування хатських (венедських) слів – стіна, камінь не виникли б і шумерські зіпсовані запозичення – істина, амінь!
Коли цей матеріал, стосовно етимології слова амінь, був вже підготовлений, ми вирішили поглянути ще в один словник, де нас чекало несподіване відкриття. Було знайдено підтвердження нашій думці. Український етимологічний словник пояснює: «амінь, [аминь, амін ; Верхратський І. «Про говір галицьких лемків», Львів, 1902]- російська- аминь, білоруська – амін, давньоруська – аминь, польська, чеська, словацька, нижньолужицька – amen, верхньолужицька – amen, hamjen, болгарська – амин, македонська – амин, сербохорватська – aмен, амин, словенська – amen, старослов’янська – аминь ; - через старослов’янську мову запозичено з грецької; грецьке αμην походить від гебрайського amen «дійсно, хай буде так». Шанский ЭСРЯ I 1, 92; Фасмер I, 76; Gesenius 55» («Етимологічний словник української мови», том перший, К., 1982, с.67.).
Як бачимо, в верхньолужицькій мові ми знайшли слово, яке було першопричиною до виникнення слова амінь - hamjen – (камінь), де приголосна «к» заховалась за зіпсованою - «х». Носіями верхньолужицької мови, яку ми вважаємо хатською мовою, були «європейські» хатти (венеди). Римський історик Тацит, помилково називає їх германським народом.
Мова малоазійського народу хати, та мова лужицька (хатів, про яких пише Тацит), як і мова авхатів, про яких згадує грецький історик Геродот, є однією, і тією ж мовою – мовою наших далеких пращурів – малоазійського народу - хатів (венедів).
Дослідники зазначають, що слово перун, з хетської мови (пралитовської мови), має визначення - «скеля», яке є тотожнім значенню хатських слів – камінь, стіна та шумерського слова - кий (камінь).
Якщо ця скеля (камінь, стіна) була об’єктом поклоніння, у такому разі, значення хетського (пралитовського) слова перун стає тотожним значенню слів запозичених шумерами (антами – атлантами) – амінь, істина. Згадаємо, що давні літописи свідчать, що наші пращури поклонялись «Перуну». Дослідники історії вважали це слово іменем одного з Богів слов'ян – іменем Бога Грози (Грому, Блискавки).
Ми вважаємо, що «поклоніння Перуну» є поклонінням скелі (каменю, кам'яній стіні)! «Клястись Перуном» означало клястись написами на камені (на кам’яній скелі!), які були першими (писаними на камені!) законами наших пращурів. Таке розуміння, цілком відповідає розглянутій раніше етимології слів - істина (стіна), амінь (камінь). Це підтверджується і народною етимологією одного з каменів – скель на Дніпрі – «Перун», про який згадував видатний український історик козаччини – Дмитро Яворницький (Д. І. Яворницький «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», Київ, «Веселка», 1995, с.166, іл. «Камень Перун» на с.167). Вислів: «Щоб Тебе Перун побив», мало означати, не покарання блискавкою, а побиття «каменем» (скелею), що цілком відповідає покаранню у тюркських народів. Про такий вид покарання згадує і Біблія. В шумерському середовищі цей вид покарання означав «побиття києм», де шумерське слово - кий (камінь).
Наведені приклади свідчать, що біля витоків християнської релігії стояли такі народи, як – хати (венеди), шумери (анти-атланти), хети (пращури сучасних литовців), вочевидь, палайці ( пращури сучасних поляків)…
Такі релігійні терміни, як: амінь, істина, меса, месія, адам (Адам), ангел, пан, панахида, апостол, Євангелія, хрест, хреститись, дяк, святий (щасливий), свято (щастя), субота, вівтар, цвинтар, Пасха (паска) – хетське, а отже, хатське релігійне свято – Пасхулас, … були утворені в середовищі названих народів, у 3 – 2 тис. до н. е., на теренах Малої Азії та Східного Середземномор’я.
Порівняйте литовське слово, яке визначає свято Пасху – Velykos, яке відповідає сучасному українському - Великдень. З литовської мови: неділя - savaite, свято - svente, святий - sventas, храм - sventove , sventykla.
Науковці помилково зазначають: «ПАСХА. Заимствовано при посредстве старословянского – из греческого языка, где Πασχα восходит к древнееврейскому pesach – названию праздника в память избавления евреев от египетского рабства» (М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников», Екатеринбург, У- Фактория, 2007, с.300).
Слово Пасхуласас знаходять науковці на глиняних таблицях у Малій Азії (на теренах Хетської держави), написаних клинописним письмом, яке датується часами ранішими від часу виходу євреїв із Єгипетського полону.
Таким чином, це слово не є єврейським, як де-хто пробує заявити. Це слово треба віднести до слів хатської (венедської) релігійної термінології.
Науковці з різних країн свідчать, що релігійні відправи у Хетській державі (18-12 ст. до н.е.) виконувались хатами (венедами), на хатській (венедській) мові, з використанням хатських (венедських) релігійних символів та атрибутів (А.Е. Наговицын «Магия Хеттов», М., 2004).
Традиція нічної служби у храмах була запозичена з хатських (венедських) богослужінь.
Платон теж згадує про нічне моління (та суд у храмі ) царів Атлантиди: «…в роще при святилище Посейдона на воле разгуливали быки ; И вот десять царей, оставшись одни и вознесши богу молитву, чтобы он сам избрал для себя угодную жертву, приступили к ловле, но без применения железа, вооружённые только палками и арканами… наступала темнота и жертвенный огонь остывал, все облачались в прекраснейшие иссинячёрные столы, усажываясь на землю при клятвенном огневище и ночью, погасив в храме все огни, творили суд и подвергались суду …» (Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина « В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.301). Про суд у ночі, який творили наші далекі пращури, згадує і «Велесова книга»: «Про те мовилося, як обирали князів старотці наші. І так правили п'ятнадцять віків через віче. А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі… І так правили наші отці. Всяк міг слово сказати – і те було благом.» («Велесова книга», К., 1995, д.№ 3б, с.19)
Безперечно, що між малоазійськими народами (та їх окремими племенами), які у 7 ст. до н.е. переселились на північне побережжя Чорного моря продовжувались підтримуватись певні дружні контакти і в часи перших століть нашої доби. Ці союзні (договірні) контакти були перервані наступом готів та гунів, пізніше – аварів.
В часи визвольної боротьби хети (пращури литовців), хати-венеди і шумери-анти (пращури українців), палайці (пращури поляків) об’єднувались для спільної боротьби. На базі цих довготривалих стосунків нащадки хетів – литовці в кінці 14 ст. створюють нову федерацію – Велике князівство Литовське. До цього державного утворення увійшли нащадки хетів –литовці, нащадки хатів (венедів) і шумерів (антів – атлантів) – українці, нащадки одного з хатських (венедських) племен – білоруси.
Причиною такого союзного утворення були зовнішньополітичні виклики.
Із заходу і сходу, від цієї союзної федерації, зміцнювались держави сусідів – поляків (нащадків – палайців) та росіян (нащадків - слувіян - слов’ян).
Як відомо з пізнішої історії ця федерація проіснувала до середини 16 ст. - майже 200 років! Уроки історії свідчать, що таке союзне утворення, між литовцями, українцями і білорусами можливе і у майбутньому. Приязні, теплі стосунки між цими народами не загасають вже протягом кількох тисячоліть. Не забуваємо і про велику підтримку цих народів з боку нашого сусіда – Польщі. І цей висновок дає наснагу та сподівання майбутнім поколінням цих братніх народів на вільне, щасливе, заможне життя.
Київ (Україна), травень 2010 року.
«Мова та історія» - періодичний збірник наукових праць – Випуск №139, Київ-2010, Умань, ПП «Жовтий О.О., с.63-78.
Комментариев нет:
Отправить комментарий