В'ячеслав Артюх: Звідкіля взялася українська філософія

Образи національних філософських процесів, що конструюються в історії філософії, починаючи з доби Романтизму, включають вибудовування стану «витоку» таких філософій.

 Для багатьох сучасних істориків філософії український філософський процес також обов’язково повинен мати свої власні витоки, він повинен бути продовженням попередніх форм духовності, якими за аналогією з ґенезою давньогрецької філософії постають давньослов’янські, форми розвинутої міфології.

 Вже у першому навчальному посібнику з історії української філософії часів політичної самостійності України стверджується, що якщо українська національна філософія базується на специфіці світогляду і національного світосприйняття, то вона повинна мати «глибинне коріння» [1, c. 11]. Після цього описуються архетипові елементи українського національного світогляду. Або, як пише ще один відомий український філософ: «Філософія ніколи не виникала на пустому місці. Вона завжди постає як результат попереднього духовного розвитку. Основним джерелом, на грунті якого формувалася українська  філософська думка, є народна культура, що в усній народній творчості зберігає попередні світоглядні уявлення» [3].

Фактично ж мова йде про спроби відтворення на нашому вітчизняному інтелектуальному «грунті» міфогенної гіпотези походження філософії, яка втілилася в формулі німецького історика філософії Вільгельма Нестле (1865–1959): «від міфу до логосу» [5]. Актуалізована ця формула була вже у «совєтські» часи у відомій книзі Феохарія Кессіді [4].

Деякими українськими істориками філософії вона була рийнята як універсальна, тобто не лише така, що стосується процесу виникнення давньогрецької філософії, але й будь-якої іншої, включаючи українську. Малося на увазі, що філософія на певному етапі цивілізаційного розвитку повинна виникнути з необхідністю на основі власних джерел, як момент подолання власної міфологічної свідомості. Головне тут, що національна філософія обов‘язково повинна виникнути на власній основі. Може тому і в академічній літературі, і в навчальних посібниках з історії української філософії утверджується традиція подавати матеріали зі слов‘янської міфології. Їх присутність повинна засвідчувати, що своїм походженням філософія доби Русі зобов’язана саме міфологічному світогляду давніх слов’ян. І якщо в першому систематичному викладі «Нарис історії філософії на Україні» (1966) чи в «Философской мысли в Киеве» (1982) про слов’янську міфологічну свідомість як джерело давньоукраїнської філософії сказано побіжно, то уже в першому томі «Історії філософії на Україні» (1987) цій проблемі присвячено повноцінний розділ – «Міфологічні уявлення східнослов’янських племен (V–IX ст.)». У підручнику «Історія філософії України» (1994) перед главою «Філософська думка Київської Русі» також стоїть глава «Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки». Та ж сама ситуація і в підручнику «Історія української філософії» (2008), де перед главою «Релігійно-філософська думка в Україні у ХІ–ХІV ст.» стоїть глава «Міфологічна свідомість праукраїнців як підґрунтя вітчизняної філософії».

Правда тут уже, на відміну від попередніх текстів, щоб якось перекинути «реальний» місточок від міфу до філософії зустрічаються такі фрази: «засвоєння індивідом понять, образів, метафорики обрядових текстів, упорядкований їх ритм, нові почуття, що виникали під час обряду, зумовлювали формування психологічного стану, який уможливлював філософське осягнення світу. Людина поступово опановувала засоби філософських рефлексій, накопичувала нові образи, які викристалізовувалися в поняття» [2, c. 68–69]; «тексти деяких казок слугують прикладами примітивних, не позбавлених унаочнення актів філософування – рефлексії щодо душевних почувань, переживання неймовірного як реального, мисленого як дійсного» [2, c. 69].

Зрозуміло, що такі розмірковування не можуть не бути умоглядними: ніяких текстів, якими б можна було підтвердити ситуацію переходу «від міфу до логосу» в нашій книжній традиції не існує (на відміну від, приміром, текстів Гесіода у грецькій філософській традиції чи уявлень Ферекіда). Хоча, звичайно, при бажанні істориків-інтерпретаторів такий нефілософський текст, як «Слово о полку Ігоревім» можна перевести на філософську мову. Та якщо ж якусь філософію міфологічні шари світогляду й можуть породити, то це той феномен, який в часи того ж самого Романтизму був названий «народною філософією».

Отже, у випадку з українською філософією схема Нестле не працює. Філософія у нас не виникає в результаті критичного подолання власної міфологічної свідомості, що була втілена у власній міфологічно-релігійній картині світу через процедуру її раціоналізації. Аргумент тут один: джерела, які б підтвердили цю схему відсутні. І ті ж самі джерела (тексти) (Святе Письмо, апокрифи, твори Отців Церви (патристика), збірник «Бджола», Ізборник Святослава 1073 р. тощо) засвідчують іншу модель походження давньоукраїнської філософії: вона виникає в результатів моменту привнесення ззовні після прийняття Руссю християнства (988), як елемент християнської ідеології. Між вищими рівнями слов’янської міфології (якщо така була) і давньоруською філософією моменту зв’язку і наступності не існує. Слов’янський «міф» ніяким чином у руському «логосі» не продовжується. 

Коли виникає давньоукраїнська філософія, то вонa являє собою окремі філософські ідеї як результат запозичення розвинутих форм філософування, а не початкових, що лише недавно виділися з міфічного способу осягнення світу. 

Відповідаючи на питання: чому так сталося?, – можна припустити, що давньослов‘янська міфологія перед прийняттям християнства ще не досягла того рівня, який би уможливив перехід міфічних персоніфікованих образів, як результатів пізнавального відношення до навколишньої дійсності у мисленнєві (поняття). Дохристиянська культура давньої України-Русі існувала лише в усних формах (а виникнення ж філософії передбачає не просто наявність у національній мові розвиненого шару абстрактної лексики, а ще й писемності).

Може тому до нас взагалі не дійшов ні один давньослов’янський міф, зрозумілий як сюжетно зв’язана оповідь. А все, що ми знаємо як «давньослов’янська міфологія» – це результат пізніших вчених реконструкцій.

Таким чином, ні слов’янська міфічна свідомість, ні її вербалізація на рівні міфології ніякого відношення до виникнення філософії в Україні-Русі не мають. Філософія в Україні народжується зовсім з інших джерел, ніж слов’янська міфологія і джерела ці були поза межами давньої України-Русі. 

Сáме християнство і книжна культура стали тим контекстом, що в результаті вилилися  запозичений християнський платонізм та, ширше, візантійську філософську думку (яка частково була також засвоєна через кирило-мефодіївську спадщину).

І вже після того як ця «операція» була пророблена, можна говорити про спроби власного філософування давньоруських «любомудрів» (Іларіона, Климента Смолятича, Данила Заточеника, Никифора, Кирила Туровського). Але, знову ж таки, в межах християнської філософської парадигми, яка ніяк не контактувала з давньослов’янською міфологічною традицією.

В цілому, бажання утвердити паралельну схему виникнення української філософії, що не верифікується ніякими філософськими джерелами свідчить про активний вплив на результати праці істориків української філософії позафілософського (ідеологічного) контексту.

Список використаних джерел:

1. Вільчинський Ю. М., Скринник З. Е., Скринник М. А. Розвиток філософської думки в Україні: Текст лекцій. Львів: ЛДУ, 1991. Ч. 1: Від часу Київської Русі до доби романтизму. 106 с.

2. Історія української філософії: підручник / М. Ю. Русин – координатор видавничого проекту. К.: Академвидав, 2008. 624 с.

3. Історія філософії на Україні: у 3 тт. К.: Наукова думка, 1987. Т. 1. 399 с.

4. Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу: Становление греческой философии. М.: Мысль, 1972. 312 с.

5. Nestle Wilhelm. Vom Mythos zum Logos. Die des griechischen Denkens Selbstentfaltung von Homer bis auf die Sophistik und Sokrates. Stuttgart: A. Kröner, 1940. 572 s.