Андрій Поцелуйко: Скіфія та готський Оюм: порівняння давніх соціополітичних систем

 На думку деяких істориків Скіфія та готський Оюм являють собою два різні типи соціополітичної організації давніх кочових і напівкочових суспільств, хоча обидві системи були усноправовими та не мали основних атрибутів класичної держави (бюрократії та писаного закону). Їх порівняння дає змогу простежити, як у давнину племінні об’єднання поступово могли перетворюватися на складніші політичні системи. Якщо Скіфію частина істориків характеризує як ранньодержавне утворення, то готський Оюм  розглядається ними як вождівство або велике племінно-політичне об’єднання.

За цією візією скіфська політична система відзначалася значним рівнем централізації. На її чолі стояла царська влада, яка мала не лише військовий, а й політичний та сакральний авторитет. Скіфське суспільство було соціально неоднорідним: у ньому існувала знать, воїни, рядові общинники та залежні категорії населення. Влада скіфських царів поширювалася на значну територію та різні племінні групи, що свідчить про формування надплемінного політичного центру. Важливу роль відігравали контроль над ресурсами, військова організація та зв’язки з осілими землеробськими районами й торговельними центрами Північного Причорномор’я. Саме ці ознаки дають підстави деяким дослідникам говорити про Скіфію як про ранню державу або ранньодержавне суспільство.

Готський Оюм мав дещо іншу структуру. За традицією, пов’язаною з розповіддю Йордана, готи на чолі з Філімером переселилися до нових земель, які називалися Оюм. Проте Оюм не обов’язково слід розуміти як централізовану державу в сучасному або навіть вузькому давньоісторичному значенні. Його можна трактувати як значне племінне об’єднання, у якому влада спиралася передусім на авторитет вождя, військову силу, родоплемінні зв’язки та особисту відданість знаті. За таких умов політична організація залишалася більш персоналізованою, а її стабільність значною мірою залежала від авторитету конкретного правителя та військової верхівки.

Водночас протиставляти ці системи як повністю «державну» та «недержавну» було б надто спрощено. І Скіфія, і готський Оюм могли мати складну соціальну структуру, військову еліту, ієрархію влади та механізми підпорядкування різних груп населення. 

Відмінність полягає насамперед у ступені інституціоналізації цієї влади. У ранньодержавній системі політична влада поступово виходить за межі особистих і родових відносин та починає функціонувати як відносно стійкий механізм управління територією й населенням. У вождівстві ж вона значно сильніше пов’язана з особистим авторитетом вождя, родовою знаттю та військовою дружиною.

Отже, Скіфія та готський Оюм демонструють різні рівні складності давніх соціополітичних систем. Скіфське суспільство, за одним із підходів, уже наблизилося до ранньої державності завдяки царській владі, соціальній стратифікації, територіальній організації та надплемінному управлінню. Готський Оюм, натомість, можна розглядати як складне вождівство або племінну конфедерацію, де політичні зв’язки значною мірою ґрунтувалися на особистій владі та родоплемінних відносинах. Проте обидві системи слід сприймати не як абсолютно різні й ізольовані моделі, а як приклади різноманітних способів організації влади у давньому світі.

У вождівстві влада переважно персоніфікована: вона пов'язана з конкретним вождем, його авторитетом, родом, військовою силою та особистими зв'язками. Влада фактично існує через особу правителя.

У державі поступово виникає безособовий механізм влади: влада вже належить не лише конкретному царю, а певним інститутам і посадам. Правитель може померти, але система управління, підлеглість, податки/данина, військова організація та правила спадкування продовжують існувати.

Але це не абсолютна межа. У ранніх державах влада царя також була дуже персоналізованою. Йдеться про ступінь відокремлення політичної влади від особи правителя, а не про повну безособовість.

Саме тому для порівняння Скіфії та готського Оюму я б сформулював головну тезу так: перехід від вождівства до ранньодержавної організації означає поступове перетворення особистої влади вождя на стійку систему влади, яка в певній мірі існує незалежно від конкретної особи.