Сосорбарамын Майдар: Флаг племени Кайи

Слово Kaйи означает «тот, кто имеет силу и мощь» (ср. с татарским "кыю" - "смелый, храбрый").

Кайи – название одного из двадцати четырёх племён огузов, из которого происходит династия Османских султанов. Гайы (Кайи), т.е. могущественный; [его рода] тамга: онгон – белый сокол, доля мяса – правая лопатка. Представители этого этого туркменского племени стали основатели таких государств как Кимакский каганат, государство Газневидов, Османская империя. Часть племени переселилась в южно-русские степи, они известны в древнерусских летописях как каепичи и ковуи. У Махмуда Кашгари приводится древняя форма – кайиг, чем опровергается предложенное Марквартом отождествление с каи, упоминаемыми Бируни и Ауфи на самом крайнем Востоке. Маркварт считает каи тюркизированными монголами, чем и объясняется, по его мнению, «та историческая роль, которую играли запятнанный кровью и братоубийственный род Османов и османский народ». Вполне возможно, что каи были монголами; Махмуд Кашгари упоминает их вместе с татарами и другими среди народов, говоривших на своих особых языках, хотя и знавших хорошо также и тюркский язык; однако огузское племя кайиг, или кайи, несомненно не имеет ничего общего с этим народом.

Эртогрул (1198-1281) – тюркский (представитель огузского племени каи) правитель, отец основателя Османской династии Османа I. Правил с 1227 года на территории, получившей название Османский бейлик, с центром в городе Сёгют. Эртогрул был сыном Сулейман Шаха. А его мать – Хайма Хатан. Когда его отец умер (утонул в Евфрате), Эртогрул принял власть над подчинявшимися ему племенами кайи. Сельджукский султан Кай-Кубад I пожаловал ему удел возле Анкары. В правление Эртогрула начинается постепенное усиление кайы. После смерти Эртогрула власть перешла к его сыну, Осману I, основателю Османской династии, и первому монарху Османского государства.

Заселение казахами Южной Сибири в XVIII-XX веках

Казахи в составе Российской империи были наверное единственным народом, который не только не терял своих земель, но приобретал новые. Вместе с проникновением русских в казахские степи происходило проникновение на российские территории, которые были удобны для кочевий и в результате каких-либо причин их покидали другие кочевые народы.

Так было с северным побережьем Каспийского моря (Астраханская область), которое покинули калмыки в XVIII веке. Так было с бывшими землями башкир в Приволжье (Саратовская область). Так было и на юге Западной Сибири (Омская область).

«В современный период казахи например составляют второе по численности население Омской области» [монография Б. Тынысова «Расселение казахов на территории Омского прииртышья (конец XIX – первая треть XX веков)»]. Казахи Омской области, относятся к племенам Среднего жуза казахов: кереи, найманы, кыпчаки и аргыны.

Заселение сибирских земель казахами началось ещё в доермаковский период, когда казахи воевали с ханом Кучумом – ставленником враждебной казахам узбекской династии Шибанидов. Но массовый приток казахов в сибирские пределы начался в начале XVIII века, когда аргыны Среднего жуза начали осваивать обширные лесостепные пространства юга Сибири, перекочевав сюда из Маверанахра. Эта территория на тот момент была нейтральной. В ней кочевали алтайцы (подвластные джунгарам) и родственные им казахи Младшего жуза, которые частично вошли в состав аргынов (род Тлеу в составе аргынских Айдаболов).

Она также служила коммуникацией для джунгар и калмыков, которые пересылались по ней войсками и информацией. Стояли на ней и русские сторожевые посты и поселения, население которых за несение пограничной службы освобождалось от налогов. Именно эти посты были некоторое время преградой для проникновения казахов вглубь Южной Сибири. Но в конце XVIII века в связи с ослаблением пограничной стражи на старой линии укреплений (была перенесена южнее и вглубь казахских кочевий) казахи начали активно переселять в Тобольскую и Томскую губернии. Это было уже в глубине российских владений Сибири.

Олеся Загнітко: Історичні передумови формування сарматської ідентичності у Речі Посполитій

Сарматизм виник у XVI ст. як специфічна ідеологія та форма колективної самосвідомості шляхти Речі Посполитої. Його формування було зумовлене політичними, соціальними, економічними та культурними процесами, які відбувалися в Польському королівстві та Речі Посполитій у XIV–XVI ст.

Однією з головних передумов виникнення сарматизму стало зміцнення політичних позицій шляхти. Починаючи з XIV ст., польські монархи надавали шляхті привілеї, які поступово обмежували королівську владу та розширювали права шляхетського стану. Важливе значення мали Кошицькі привілеї 1374 р., а також привілеї Владислава II Ягайла 1422, 1430 і 1433 рр., які гарантували шляхті особисту недоторканність і судовий захист.

Вирішальним етапом стало ухвалення конституції Nihil novi у 1505 р., яка встановила, що жоден новий закон не може бути прийнятий без згоди сейму. Це закріпило провідну роль шляхти у державному управлінні та сприяло формуванню переконання про її особливу політичну місію. Саме в цей період шляхта почала усвідомлювати себе «політичним народом» і головним носієм державного суверенітету.

Важливу роль у формуванні сарматської ідентичності відіграла Люблінська унія 1569 р., яка об’єднала Польське королівство та Велике князівство Литовське в єдину державу — Річ Посполиту. У межах нової політичної системи шляхта різних земель отримала спільні політичні права та брала участь у діяльності сейму й сеймиків. Це сприяло формуванню єдиної політичної культури та потребувало спільної ідеології, яку згодом забезпечив сарматизм.

Не менш важливим чинником стала система шляхетської демократії та виборної монархії. Після смерті Сигізмунда II Августа в 1572 р. королі почали обиратися шляхтою. Генріхові артикули 1573 р. остаточно закріпили політичні права шляхти та обмеження влади монарха. У результаті сформувалося переконання, що шляхта є основою державного ладу та гарантом свободи.

Формування сарматизму відбувалося під значним впливом ідей Ренесансу та гуманізму. Поширення освіти й зацікавлення античною спадщиною стимулювали пошуки давнього походження шляхти. Польські історики та хроністи зверталися до творів античних авторів, які згадували сарматські племена. На цій основі виникла концепція про походження шляхти від давніх сарматів.

Важливий внесок у розвиток цієї ідеї зробили Ян Длугош, Мацей Меховіта, Марцін Бельський, Марцін Кромер та Олександр Гваньїні. Особливе значення мала праця Мацєя Меховіти «Трактат про дві Сарматії» (1517), яка популяризувала поняття «Сарматія» та створила інтелектуальне підґрунтя для формування сарматського міфу.

Ответ казаха Армана Шураева рашистскому шовинисту Путину

Фергад Туранли: Від національного порятунку до перемоги! Milli qurtuluşdan qələbəyə!

Туранли Фергад Ґардашкан Оглу – радник Генерального Секретаря Ради азербайджанців України, доктор історичних наук, професор

Історія виникнення та розвитку азербайджанського війська пов’язана з появою його державності,  про що йдеться в статті «День національного порятунку». Поміж багатьох фактів, пов’язаних зі становленням азербайджанської державності та війська, є  подія, котра  пов’язана з республіканською добою розвитку Азербайджану. У численних наукових дослідженнях зазначається про те, що 28 травня 1918 року з проголошенням Азербайджанської Народної Республіки постало логічне питання для уряду про створення армії новопроголошеної  держави. У зв’язку із цим 26 червня 1918 року ц.р. було створено спеціальний регулярний рід військ з метою оборони національних інтересів.

Згодом 28 квітня 1920 року совєтскьо-більшовіцька червона армія загарбала названу країну й знищила її військо, котре було покликано захистити нову демократичну країну. Далі тривав відомий радянський тоталітарний комуністичний період (1920-1991 рр.), який завершився руйнуванням СРСР. Продовжуючи огляд цього питання, варто сказати про те, що у результаті національно-визвольного руху в 1990 роках азербайджанці відновили свою державну незалежність й проголосили Азербайджанську Республіку.

Географічно-фізичні особливості мапи Азербайджанської Республіки

Парламент цієї країни ухвалив рішення від 9 жовтня 1991 року про створення національної армії. Разом із тим, незалежний державотворчий процес відбувався в умовах глибокої системної кризи: політичної, економічної, соціальної, у тому числі військової, які супроводжувались загарбанням території Нагірного Карабаху та інших земель Азербайджану вірменськими збройними утвореннями. Принагідно зазначимо, що з 1988 р. сепаратистський рух вірменських шовіністів з метою відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану за підтримки центральної влади СРСР і, зокрема, КДБ, набув нової сили.  У теперішній час 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів, перебувають під окупацією вірменських збройних загонів; понад мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських територій.

Президент Азербайджанської РеспублікиІльгам Алієв, Головнокомандувач азербайджанською армією

Варто зазначити, що професійну армію створювали, починаючи з 1993 року, коли президентом Азербайджанської Республіки був обраний загальнонаціональний лідер Гейдар Алієв. Названа суверенна державатеж почала налагоджувати міжнародну військову співпрацю, у тому числі з НАТО, котра почалася зі вступу ще в березні 1992 року в консультаційний форум Ради Північноатлантичного Співробітництва, а 4 травня 1994 року Азербайджан приєднався до Програми НАТО «Партнерство заради миру». У цьому контексті азербайджансько-українська співпраця має немаловажне значення, зокрема в рамках ГУАМ з метою забезпечення транзиту нафти та газу з басейну Каспійського моря, а також є дуже актуальною у відновленні «Великого шовкового шляху» / TRACECA. Варто наголосити, що актуальним питанням у зазначеній співпраці є стратегічне партнерства між двома державами, а також розвиток взаємин обох націй на інтелектуальному рівні.

Вояки Збройних Сил Азербайджану

Таким чином, Збройні Сили Азербайджанупроходили серйозне випробування на шляху свого становлення. Сучасна азербайджанська армія є однією з потужних не тільки в регіоні, а й в світовому рейтингу, де займає 64 позицію потужності серед 138 армій світу і готова звільнити свої загарбані землі. Підсумовуючи даний коментар, варто сказати, що в історії війська Азербайджану 26 червня є особливою датою – Днем збройних сил! Цю дату, також  відзначаєсвітова азербайджанська діаспора під гаслом «Milli qurtuluşdan qələbəyə! / Від національного порятунку до перемоги!», висловлюючись тим свою рішучу позицію відновити територіальну цілісність своєї держави.

Наукова література

1. Süleymanov Mehman, Azərbaycan Ordusu (1918 – 1920), Bakı “Hərbi Nəşriyyat”, 1998, 448 s.
2. Андріянов В.І., Міраламов Г.Ф. Ільгам Алієв: Портрет Президента Азербайджану / відп. ред. Е. Мадатлі; пер. з рос. мови В. Біннатова. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011, C. 318–320. 392 с.
3. Богорош Олександр, Богорош Катерина. Про двостороннє науково-технічне співробітництва України з Азербайджанської Республікою та іншими державами ГУУАМ / Україна‒Азербайджан: мануле, сучасне, майбутнє. Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної наукової конференції 2001 р.). Упорядник: Туранли Ф.Ґ. К.: Денеб, 2004. С.99‒100. 208 с.
4. Абдуллаєв Ф. Деякі аспекти співробітництва України та Азербайджану як стратегічних партнерів/ Україна‒Азербайджан: мануле, сучасне, майбутнє. Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної наукової конференції 2001 р.). Упорядник: Туранли Ф.Ґ. К.: Денеб, 2004. С.142‒145. 208 с.
5. Наукова хроніка Міжнародній науковій конференції «Ходжалинська трагедія: історичні передумови, причини, наслідки та правова оцінка».Часописі Київського університету права НАН України, 2020, № 1, С. 447–448.

Інтернет-ресурс

1. FedykIhor. Ferhad Turanly: TODAY THE AZERBAIJANI SOCIETY ASPIRES TO MAKE FREE NAGORNY KARABAKH. 10 June 2016, Kyiv, Defense Express  [https://defence-ua.com/index.php/en/publications]
2. Туранли Ф. День національного порятунку [https://rau.in.ua/азербайджан/День-національного-порятунку-азерба/]
3. Ministryof Defenceof theRepublicof Azerbaijan [https://mod.gov.az/az/news/azerbaycan-silahli-quvvelerinin-100-illiyi-munasibetile-bakida-tenteneli-herbi-parad-kecirilib-azerbaycan-prezidenti-ali-23207.html]
4. InternationalMilitaryCooperation [https://mod.gov.az/az/beynelxalq-herbi-emekdasliq-025/]
5. https://www.freeworldmaps.net/asia/azerbaijan/map.html
6. https://mod.gov.az/az/pre/27435.html

https://rau.in.ua/азербайджан/ВІД-НАЦІОНАЛЬНОГО-ПОРЯТУНКУ-ДО-ПЕРЕМ/

21 июня - Национальный день коренных жителей

Ежегодно 21 июня в Канаде отмечается Национальный день коренных жителей. Он был учрежден генерал-губернатором Канады Ромео Лебланом и отмечается ежегодно, хотя и не является официальным праздником в большинстве провинций.

Национальный день коренных жителей посвящен культуре канадских индейцев, эксимосов, инуитов и метисов. Впервые идея подобного дня зародилась в 1982 году, когда Национальное индейское братство, теперь известное под названием Ассамблея первых народов, предложило отмечать 21 июня Национальный день солидарности коренных жителей.

В 1995 году Королевская комиссия по делам коренных жителей предложила учредить Национальный день первых народов. Однако в понятие «первые народы» входят лишь канадские индейцы, а к коренным жителям относят также канадских эскимосов и метисов.

Поэтому национальная конференция коренных и некоренных народов под председательством Элайджи Харпера, также известная как «Священная ассамблея», выступила с инициативой учреждения национального праздника, который был бы посвящен вкладу всех коренных народов Канады.

В качестве даты праздника было выбрано 21 июня как день летнего солнцестояния.

Трой Соузгейт (Troy Southgate): Нынешний период социальных волнений - это оправдание грядущей формы тирании

Нам говорят, что «культурная революция», в которой левые стремятся к средствам выражения, которые не соответствуют своим безжалостным иконоборческим стандартам, почти наверняка будет иметь обратный эффект. 

Действительно, хотя сами левые, вероятно, думают, что находятся на грани какого-то маоистского восстания, мне кажется ясным, что это всего лишь ювенильная фантазия и что самим левым вручается временный проход в истеблишмент.

Нынешний период социальных волнений оправдывает новую форму тирании, которая вновь станет преследовать ее главных героев.

Поэтому то, что начинается со свержения исторических статуй или разрушения галерей классического искусства, несомненно, предвещает новый век санкционированного государством производства, который определит ценность культуры в том, как социальные сети теперь решают то, что составляет поддельные новости. Ничто из этого также не будет частью какой-либо «культурной революции», но будет равносильно подавлению всех форм художественного выражения, которые не получили одобрения Системы.

Естественно, левые воспользуются этой возможностью, чтобы украсить несколько общественных площадей и школьных площадок в обмен на освобождение улиц, но, опять же, никакие африканские скульптуры или фрески цвета радуги не окажут никакого влияния на капиталистические кошельки и будет столь же «революционным», как и новейшая марка стирального порошка.

Возможно, молодое поколение, которое сметено иллюзией эмансипации, должно вспомнить слова Уильяма Вордсворта, который говорил о Французской революции: «Блаженство было в том рассвете, чтобы быть живым, / Но быть молодым было большим раем!». Ему тоже предстояло увидеть, как его мечты об освобождении побеждены силами угнетения.

Olena Semenyaka: Welcome to the Heart of Europe!

Although the idea of Intermarium is deeply rooted both in real history and geopolitical reflections of the region's luminaries (Ukrainian Yuriy Lypa, Latvian Peteris Radzins, Polish Josef Pilsudski, and others), in the 20th century the champions of "Middle Europe" (Mitteleuropa, Zwischen-Europa) were the Germans who possessed the political and military might and traditionally referred to their land as "the heart of Europe."

Today, in the no less turbulent 20-s of the 21st century, Eastern and Central Europe take over this mission. And, while a technical infrastructure for the regional integration is being constructed within The Three Seas Initiative, the impulse for the rebirth and the redefinition of Europe ignited in Ukraine which forges its potential in the ongoing war unleased by Russia against this vanguard of national revolution in the region and beyond.

The countries of Eastern and Central Europe, which had been separated from globalization by the iron curtain, have remained a relatively monoethnical region with passionary population and nationalism-friendly policies, as opposed to the multiethnic and quasi-Soviet Russian Federation, not mentioning the West. They preserved both natural ethnocultural identities and the very subject capable of defending them.

Resisting both to the Eastern (Kremlin's) and Western globalist attempts to discredit and marginalize the Ukrainian volunteer movement, we realize that the current historical chance is unique. We welcome those with the strategic vision and efficient public tactics.

The sun of Europe rises in the East!

****

As the convergence of catastrophes unfolds, the fortress of INTERMARIUM, a shaping alliance of Eastern and Central European countries, stands tall, once again proving to be a bulwark both against Russian aggression feeding off neo-Soviet mythology and the shadow of the civil war brought by reckless humanitarian policies of the West.

Intermarium Support Group, established in 2016 by the Leader of National Corps Andriy Biletsky, has already held three international conferences with the participation of the representatives of diplomatic missions, political parties and official structures from all over the region. As of now, National Corps can firmly rely on several parliamentary parties supporting the geopolitical vector of Intermarium. With the support of the US, the infrastructural projects of the Three Seas Initiative create a necessary framework for the regional integration the end goal of which, though, is a new European sovereignty and, nolens volens, a new world order.

In the course of the last three years, coordinator of the Group's activities, international secretary of National Corps Olena Semenyaka attended a number of conferences in the region during which many expressed a wish to maintain a regular cooperation in an intellectual and metapolitical field in order to elaborate and promote the prehistory, the idea and the mission of Intermarium today.

Intermarium-2020 is coming. Join us!

https://www.patreon.com/intermariumsupportgroup

‎Сергей Перелыгин‎: Про "Волынскую резню" архивы в России закрыты. Почему?

Да потому, что партизанский отряд Дмитрия Медведева "Победители" передислоцировался на Волынь аккурат за пару недель до того, как там загорелось. Ну, как - партизанский... Состоял он преимущественно из осужденных за различные преступления офицеров НКВД, заброшенных на Западную Украину "кровью добывать прощение". 

А ведомо ли вам, что в разведке Медведева работала член Коммунистической партии Испании с 1932 года, известная шпионка, провокатор и убийца Мария де Лас Эрас Гавилан Африка по кличке "Патрия"? Она немало потрудилась в Мексике, Испании, Норвегии, Уругвае, оставляя жирный кровавый след. Изящные пальчики этой дьявольского темперамента и запредельной жестокости фурии плели нити заговора против Троцкого. И вот она весной 1943 года с бандой криминальных головорезов-чекистов направляется на Волынь. Зачем? Кстати, именно она была еще и личной радисткой провокатора Николая Кузнецова.

А другой "партизан" - товарищ Кирилл Орловский - так тот вообще имел большой опыт кровавой "работы" в Западной Украине еще с тех лет, когда этими землями владела Польша. В 1924-1925 гг. он возглавлял террористический отряд Разведывательного управления Генштаба РККА, который занимался убийствами польских граждан, грабежами и разбоями. Под видом поляков, естественно. Оставил после себя в Польше более 100 трупов.

Ну и на закуску - третий "персонаж" - Мария Фортус, заместитель начальника разведки у Медведева. Эта тоже немало потрудилась в свое время в Испании, а потом была инструктором-преподавателем в разведшколе Разведывательного управления Генштаба, готовившей головорезов для выполнения "особо важных заданий" в разных странах мира. Она лично планировала все "операции" Кузнецова. 

А не провоцировали ли эти деятели взаимную резню украинцев и поляков в той и без того взрывоопасной обстановке, убивая украинцев под видом бойцов Армии Крайовой, то убивая поляков под видом украинских повстанцев?

Расследование роли советских спецслужб, а также тайных закулисных играх Сталина, Рузвельта и Черчилля, которые привели к трагедии на Волыни весны-лета 1943 года в книге "ВОЛЫНСКАЯ РЕЗНЯ. ПРАВДА, КОТОРАЯ НИКОМУ НЕ НУЖНА".

 На фото: за особые достижения в деле убийств, пыток и провокаций, недавно в РФ выпустили марку в честь "Патрии". Правда оценили ее "подвиги" всего в 27 рублей.

Клаудио Мутти: Анри Корбен и Евразия как духовный концепт

Анри Корбен (1903-1978) всегда уделял «особое внимание»[2] задаче, сформулированной Полем Массоном-Урселем и положенной им в основу программы «Сравнительной философии» (1923) и развитой в «Философии Востока»[3] (1948) – «Выявлять и исследовать связи и силовые линии, образующие ткань духовного концепта Евразии от Ирландии до Японии»[4]. По ту сторону географических и исторических ограничений концепт Евразии являет собой «метафору духовного и культурного единства, которая должна заместить собой понятие «христианской эйкумены» и вытеснить его»[5]. Таковы по меньшей мере выводы одного ученого, который увидел в работах Корбена возможность осуществления «великого делания сравнительной духовной герменевтики, которая представляла бы собой поиск евразийской философии, точнее, евразийской мудрости»[6]. Иными словами, геофизическая категория «Евразия» есть не что иное, как проекция геософской реальности, сопряженной с изначальным Единством, поскольку «Евразия во внутреннем измерении, в пейзаже души или в пространстве Хварено («Света Славы», согласно маздеистской лексике), есть Ангелическое Познание (Cognito Angelorum), автологическоая операция Совершенного Человека (Anthropos Teleios); и в конечном счете, это единство между Светом Природы (Lumen Naturae) и Светом Славы (Lumen Gloriae). Откуда возможность соотнести Внутреннюю Евразию с имажинальным познанием Земли как Ангела».[7]

Сам Корбен ссылается на визионерский опыт немецкого философа Густава Теодора Фехнера, который отождествляет с Ангелом лик земли, окруженный сиянием славы, цитируя соответствующий пассаж из авестийского ритуала: «Мы отмечаем этот обряд во славу Земли и во славу Ангела»[8]. На самом деле, согласно маздеистской доктрине Земля воспринимается через личность ее Ангела, то есть душа, проецирующая образ самой себя, конструирует Образ Земли (Imago Terrae), который ее отражает. Маздеистская ангелология передает мистерию такой проекции в следующих терминах: Спента Армаити, женский Архангел земного существования есть мать Даэны, женского Ангела, представляющего собой субстанцию Небесной Души (Anima caelestis) или Тела Славы. Таким образом, «сама формулировка геофизической категории «Евразия» относится к процессу Палингенезиса, то есть Воскрешению Света Преображения»[9].

Маздеистская геософия, тесно сопряженная с софиологическим аспектом Спента Армаити, относится в первую очередь к Небесной Земле (Terra caeleste); спроецировнная на земное пространства, она дает круг, kyklos, orbis, аналогичный щиту Ахилла у Гомера или щиту Энея у Виргилия[10]. В иранском символизме этому соответствует другой атрибут «Универсального Человека» (insân-e kâmil), чаша Джамшида. Изображаемая таким образом, Земля окружена Космическим Океаном и разделена на семь зон (keshvar)[11] В центре расположено Хванирата (Xvaniratha), «световое колесо»; там находится Аирьянем Ваэджа (Airyanem Vaejah или на пехлеви Erân-Vêj), колыбель или исток первых Ариев (=Иранцев). Там были сотворены Кайаниды, легендарные герои; там была основана маздеистская религия, оттуда она распространилась в иных зонах (кешварах). Там родится последний спаситель Саошьянт, который низведет к бессилию Арихмана, осуществит воскресение и даст счастливое бытие»[12]. Будучи расположенным в центре земной поверхности, Иран оказывается не только географической, но и духовной осью[13] евразийской эйкумены.

Cкuф (2017)

Cкuф (2017)
Жанр: драма, история, фэнтези, боевик, приключения

Дейcтвие фильмa пpoисходит во вpeмя cмены цивилизaций. В Евpaзии нaчинается нoвая эpа. Ушли в небытие гopдые вoины — cкuфы, их вымиpaющие пoтoмки превpaтились в бeзжалостных нaeмных у6ийц, «вoлков Аpecа». Paтнику Люто6opу предстоит тяжелое иcпытание. Bтянyтый в междоyco6ные интриги, он отпpaвляется в опacный пyть paди спаceния ceмьи, а его пpoводником cтановится пленный cкuф Кyнuца. Они — вpaги и мoлятся разным бoгам, но вынyждены идти вместе. Чеpeз дикий cтепной миp к пpиcтанищу поcледних cкuфoв, где их ждет почти неминyeмая смеpть…

Смотреть - https://vk.com/wall-42933269_328035

Збірник "Давньоскіфська філософія"

Цьогоріч із нагоди зимового сонцестояння було започатковано новий конференційний цикл (семінар), "HOMELAND", присвячений питанням індоєвропейської прабатьківщини, що, за пізнішими дослідженнями, територіально збігається зі значною частиною сучасної України. Кіммерійці, готи, скіфи, сармати та ін. народи і культури, що лишили тут свій слід, опинилися у фокусі нашої уваги.

Сьогодні, напередодні літнього сонцестояння, завдяки Орієнтиру з'явилися нагода ознайомитися українською із повноцінною (щодо усім відомих свідчень батька історії Геродота) античною джерельною базою, на основі якої реконструюється світогляд скіфів у всьому розмаїтті їхніх культурно-історичних форм.

Зайве казати, що нам цікаві навіть такі відносно нетривалі державні утворення на території прото-України, як Готське королівство, а що вже говорити про багатий спадок скіфів, зокрема, царських, який ще належить перевідкрити українцям саме в іпостасі праісторії державотворення та культурно-цивілізаційної експансії на наших теренах.

Історико-філософський ухил видання (як у плані одного із семи мудреців-предтеч філософії Анахарсіса, так і в плані джерел), у свою чергу, дає змогу поглибити "патріотичну матчастину" (дух воїна, традиція, ієрархія, дисципліна, авторитет, військове братерство та інші універсальні і всім відомі речі) таких студій у напрямку реального знання історико-культурного портрету Скіфії у свідченнях світил античного світу. 

@ Орієнтир

Президент Азербайджану здійснить офіційний візит до України

МЗС України та Азербайджану домовилися про підготовку візиту президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва до України. Про це повідомляє пресслужба МЗС, інформує УНН.

Зазначається, що 17 червня відбувся черговий раунд політичних консультацій на рівні заступників міністрів закордонних справ України Василя Боднара та Азербайджанської Республіки Халафа Халафова у форматі відеоконференції, у ході яких всебічно обговорено подальше співробітництво, у тому числі щодо підтримки територіальної цілісності обох держав та окремих аспектів політики стосовно окупованих територій.

"Сторони позитивно оцінили високий рівень взаємодії на найвищому рівні та стан реалізації домовленостей, досягнутих у рамках офіційного візиту Президента України Володимира Зеленського в Азербайджан (16–17 грудня 2019 року). Дипломати підкреслили важливість збереження існуючої динаміки політичного діалогу та домовилися сконцентрувати зусилля на підготовці офіційного візиту президента Азербайджану Ільхама Алієва до України до кінця 2020 року", - йдеться у повідомленні.

Вказується, що сторони домовилися активізувати роботу міністерств та відомств для підготовки спільних ініціатив, програм та документів, а також провести засідання двосторонніх робочих органів.

Заступники міністрів також обговорили практичні кроки щодо реалізації проектів у політичній, торговельно-економічній, енергетичній, транспортній, культурно-гуманітарній та військово-технічній сферах. Крім того, відбувся обмін думками стосовно взаємодії в рамках міжнародних та регіональних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, РЄ, ОЧЕС, а також ГУАМ.

Япония и Турция: отношения

Султан Абдул Хамид II. великий человек Уммы, он был лидером мусульман, который помог развитию Японии.

Османское государства и Япония были единственными двумя великими, независимыми державами Азий в 1900 году с многовековой историей и богатой культурой, они решили установить дружеские отношения между друг другом и поэтому начали обмениваться визитами. Мухаммед Али, один из посланников султана Абдула Хамида, посетил Японию в 1902 году с намерением построить мечеть Йокогама.

На фото дипломатический документ, сообщение о дружбе от императора Мэйджи Японии и правителя Османского государства Султана Абдул Хамид II, в 1888. году множество исторических документов показывают, что император Японии просил султана Абдул Хамида II послать исламских ученых в Японию, научить людей Японии Исламу.

Олег Баган: Наступ на університети

Ідея Університету – це духовно-інтелектуальне ядро європейської цивілізації. Хоча форма сучасного Університету зародилася десь близько 1200-го року в інтелектуальних спільнотах Болоньї, Парижу та Оксфорду, ідея системного навчання життєвої мудрості вирувала в європейському просторі ще від ІV ст. до н.е., коли глибокодумний Платон заснував свою Академію в Атенах. Еллінські філософи привнесли в європейську культуру одну величну й вирішальну ознаку – насолоду роздумування. Відтоді європейська людина відчувала свою перевагу над світом довколишніх варварів в тому, що її живий дух та аналітична думка давали можливість долати обмеженість місця, підноситися до осяйних абстракцій, відкидати забобони, розв’язувати проблеми, вибудовувати концепції. Межова лінія між цивілізацією і варварством завжди проходила там, де люди вміли поважати мудрість і де нею поневіряли.
 
Протягом 1200—1500 рр. Університети з’явилися в майже усіх регіонах романо-германського світу Західної Європи, від Саламанки до Упсали, від Абердина до Салерно, і лише в кількох випадках вони подолали межу Середньої Європи й постали у Празі, Кракові, Пресбургу (Братиславі), Буді і Печі (Угорщина). У 1500 році загальне кількісне співвідношення університетів у двох частинах Європи було: 50 проти 5-и. Так була закладена головна перевага Заходу-континенту над Сходом.

У цей час Університет означав передусім інтелектуальне зусилля, неспокій і лет думки, здібність до богословських дискусій, відчуття латинської (елліно-римської) традиції культурного освоєння світу. Саме з цього зусилля народилися сім великих принципів європейської людини Нового часу: жадоба осягання, критичність мислення, методичність пізнання, свободолюбність думки, сміливе візіонерство, енергетика творчості, організована систематичність. Ці чесноти перетворили десь біля 1500 р. цю людину на надлюдину планетарного значення, яка завершила творення ренесансного мистецтва гармонійної краси, просторовості й людяності, здійснила всі географічні відкриття, розпочала технологічну революцію, розбудувала культуру великих міст, заснувала науку. І в епіцентрі цих грандіозних процесів залишався Університет.

Немцы и татары происходят от общего предка. Родина тевтонов – татарско-скифская страна, северная часть Евразии

Саксонский историк Август Йозеф Людвиг фон Вакербарт (August Josef Ludwig von Wackerbarth) в работе «Die Geschichte der großen Teutonen» (История великих тевтонцев) изд. 1821 г., ссылаясь на британского филолога и востоковеда сэра Уильяма Джонса (Sir William Jones) пишет, что сэр Уильям Джонс … считает, что источник всех искусств и наук можно найти в татарской или скифской, то есть в первой тевтонской стране, что татары, скифы или немцы происходят от общего предка, что хотя их ранняя история очень богата невзгодами и героизмом, но из-за недостатка свидетельств остается крайне темной. 

Далее фон Вакербарт говорит: «... В середине Азии с дальнего востока на дальний запад простирается высокогорный хребет, отделяет тепло от холода и делит старый мир на две половины, а именно на северное и южное полушарие. Этот огромный горный хребет затем извивается в несколько ветвей, охватывает концы земли, даже простирается в непостижимые воды океана и становится видимым для смелых моряков на многих возвышающихся островах. Эта древняя гористая местность татар, которая отделяет юг от севера, а также неизмеримую Азию и Европу, является и будет оставаться настоящей родиной благородных тевтонцев, наших славных предков, да и всего образованного рода человеческого. Вот откуда мы пришли…»

Выше в приведенной фон Вакербартом цитате из У. Джонса, где дается описание этого евразийского хребта, упоминаются и «горы Ямы» – «Gebirge Imaus». И далее он пишет: «… красивая, большая, цветущая человеческая раса, великолепные тевтоны, впервые спустились с высокогорья Азии, находясь там в вечно юном изобилии, где сейчас по большей части находятся еще и коренные народы, такие как, например, татары все еще живущие на северной стороне – что они были отправлены с этого высокогорья через море между Скандинавией и Шотландией, в горы Гарц, в Альпы, в Пиренеи и в Атлас – что они на самом деле здесь полностью заселились, построили земли, принесли искусства, принесли жертву богам, просветили мир, а затем стали известны и почитались под именем неизведанных друидов или тевтонских мудрецов…».

Ширин Гафурова: Бросить платок - остановить вражду

У всех кавказцев есть обычай во время танцев имитирующих бой выбрасывание девушкой платка между сражающихся мужчин для прекращения вражды между мужчинами. И все кавказские народы считают этот обычай присущим только их народу.

Однако не все знают откуда этот обычай пошел и какой народ, является автором этого древнего и красивого обычая. Но разгадку можно найти, если посмотреть на значения слова "джаулукъ" в карачаево-балкарском языке.

В карачаево-балкарском слове "ДЖАУЛУКЪ (CAWLUK) совпадают два значения 1.вражда 2. женский платок (четырёхугольный). И объединение двух значений и само действо - бросание женского платка между враждующими мужчинами, ясно показывают, что источником обычая стали предки карачаево-балкарского народа. Так вот, среди всех кавказских народов распространить иакой обычай мог народ, который проживал по всей территории Кавказа. И таким народом являются предки карачаевцев-балкарцев - аланы, болгары, хазары, куманы. Поэтому-то распространение и сохранение карачаево-балкарских топонимов, а также распространение одинакового обычая происходило посредством предков карачаево-балкарского (аланхазарского) народа.

У предков карачаевцев-балкарцев статус женщины, её авторитет был очень высок. С женщиной не воевали, хотя сами женщины при необходимости становились воинами (пример скифских амазонок). Поэтому женщина снимала с головы платок (платок-вражду) и бросала перед мужчинами. Выбрасывание платка- означало выбрасывание вражды т.е. прекращение вражды- просьбу женщины прекратить вражду. Подобный обычай утвердился для прекращения междусобиц, кровавых драк или стычек между односельчанами, соплеменниками и не распространялся на внешних врагов.

Основой (корнем) слова Джаулукъ является Джау (caw), означающее 1. жир животный 2.пот (редко) 3. враг. А буквальное значение слова "джаулукъ" есть 1. принадлежащее жиру, поту или то из чего получается жир-пот 2. буквальное значение-то из чего получается враг т.е. вражда...

Вероятно, в глубокой древности "джаулукъ" использовался как платок для вытирания пота (дерущегося-сражающегося мужчины) и поэтому произошло объединений значений "вражда" и "платок для нужд мужчины". А позже уже произошла дифференциация, появился "къол джаулукъ"- буквально платок для рук, по смыслу носовой платок и "джан джаулукъ"- буквально боковой платок по смыслу полотенце. А у женщин остался просто личный "джаулукъ" - платок для головы.

Борис Межуев: Интеллектуалы (интеллигенты) - это класс, умеющий ждать и, увы, умеющий мстить

Но если серьезно, то все происходящее сейчас повод еще раз задуматься о феномене интеллектуального класса. 

Я много пишу на эту тему и понимаю, что здесь главная загадка истории, по крайней мере европейской истории. Это очень опасный класс. Очень опасно им пренебрегать и не учитывать его интересы, а это именно то, что происходило на Западе с 1970-х годов, а в нашей стране - с самого ее возникновения, с 1990-х.

В итоге, на Западе этот класс мечтал повторить момент своего исторического триумфа - 1968 год, а у нас он на самом деле мечтает о новой перестройке. Затаенная мечта о возвращении 1968 - это лейтмотив романов Кинга, некоторых фильмов Джармуша, всей макросоциологии Валлерстайна. У нас мечту о перестройке-2 легко увидеть в этих состоявшихся и несостоявшихся римейках АССЫ, "Курьера", постоянном ностальгировании о золотых временах русского рока и пр. Все это я описал в "Перестройке-2" очень подробно и детально.

Это вроде бы класс таких слабаков на фоне победителей 70-х на Западе и победителей 90-х в России - но это класс, умеющий ждать и, увы, умеющий мстить. Умеющий находить нужных союзников, находить общий язык с опасными классами и опасными меньшинствами, разворачивать симпатиии элит в свою сторону.

Надо бы сейчас не просто кричать о гидре глобализма, а понять, что нужно сделать, чтобы заручиться лояльностью интеллектуального класса по отношению к государственности, чего не удалось достичь ни царскому, ни советскому режимам.

Петро Дрогомирецький: З листування Василя Стефаника

Зіткані із душевного болю та страждань, надмірної щемкої любові до людей, тексти новел Василя Стефаника неймовірної художньої сили, терново колючі, чіпкі. Ядерно вибухова творча експресія навічно вкарбувалася у коротких, мов спалах блискавки, новелах, ліричних образках. Зумовлена насамперед талантом від Бога, органічно відповідає стефаниківській геніальній індивідуальності, його світовідчуттям. Воно особливе. За власним визнанням – у листі від 10 травня 1900 р. до О. Гаморак – 29-літній письменник своє життя, 2що пропливає перед його очима», номінує «як чорну стежку» [2. 139]. Ця «чорна стежка», мов стрічка, сотатиметься невідворотно довжелезною тясьмою впродовж його земного буття.

Зтужавілі, стверділі (за І. Франком) нарослі мозолі на руках і душі є письменникові-новелісту субстанцією, об яку камертонно вдаряючись його слово набувало могутньої сили, висоти голосу такого звучання, що відлунням котилось, наповнюючи простір не лише Галичини, України загалом, а й Європи, згодом Америки.

Василь Стефаник, як ніхто інший, достеменно знав душу та думи, за власною дефініцією «людей потоптаних, прибитих». У листі від 7 травня 1896 р. до свого старшого товариша-«сповідника» доктора Вацлава Марчевського (родом з Буковини), що на той час жив і працював у Швейцарії, передає розмову із гуртом русівських селян, що відбувалась у хаті письменника на свято Юрія 6 травня. «Бесідували за свою радість, за весну, за свою журу, за біду». «Зійшлися на тому, що земля родить лише три колоски: один – цісареві, один – євреєві-лихварю, один – панові та й попові, а селянинові четвертого вже нема». «Та й не знати, чи стане воно коли на тім, аби нам земля вродила четвертий колосок» [2. 65]. Мужицька житейська філософія всім зрозуміла та прозора, одначе її ніхто і ніколи не мав наміру слухати. Нею переймався наскрізь Василь Стефаник.

Ярослав Галущак: Українсько-польські стосунки у публікаціях на сторінках наукової періодики Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

У статті висвітлюються доробок вчених, праці яких охоплюють період останніх сто років українсько-польських відносин на західноукраїнських землях, і були опубліковані на сторінках наукових періодичних видань Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника.

Ключові слова: українсько-польські відносини, західноукраїнські землі, наукові періодичні видання університету.

Для України Польща завжди була і буде географічним та історичним західним сусідом. З великою протяжністю (535 км) лінії спільного кордону. З тисячолітньою історією спільних відносин: кривавих війн, тимчасових союзів, етнічних конфліктів, територіальних претензій, дипломатичних угод. Але, слід пам’ ятати, що Республіка Польща від 1999 року є країною-членом НАТО – найпотужнішого воєнно-політичного союзу (альянсу) світу, а  від 2004 року – країною-членом ЄС  -  потужного економіко-політичного союзу Європи і світу, і, що 535 км польсько-українського кордону є зовнішнім кордоном ЄС і НАТО.
За часи незалежності Україна наполегливо заявляє про готовність до вступу в дані політичні союзи і робить для цього рішучі політичні та економічні кроки.
Польща була першою країною, яка визнала нашу незалежність 1991 року і встановила з Україною дипломатичні відносини. Республіка Польща від 1997року є нашим стратегічним партнером, який допомагає Україні інтегруватися в дані політичні союзи. Україну з Польщею з’єднують економічні угоди. Через Польщу пролягають економічні транзитні шляхи України в Європу. Окрім того, слід згадати про наших численних у Польщі та транзитом через Польщу заробітчан.
Також, слід пам’ятати  про нашого географічного та історичного східного сусіда Росію, з якою у нас величезна протяжність (1295 км сушею і морем) лінії спільного кордону, значна частина якого (410 км), у зв’язку з агресією, не контролюється. Росія (Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація)  протягом всієї багато столітньої історії відносин провадить проти України політику війн, експансії, етноциду, знедержавлення.
І. На сьогоднішній день, уже шостий рік, у нас із цим сусідом точиться неоголошена війна із численними втратами людей і територій та економічним надривом.
Вказані вище географічний, історичний, політичний та економічний фактори спонукають Україну «рухатися на Захід», в сторону євроатлантичної демократії, а Польщу, якщо не хоче мати сусідом Росію, всіляко сприяти й допомагати Україні в цьому русі.
2. Дослідження українсько-польських відносин, враховуючи вказані фактори, в історичній площині та ретроспективі є надзвичайно актуальними на сьогоднішній день. У політичній, науко вій, культурній спільноті виникла потреба у виробленні єдиної українсько-польської історичної думки на історичні події та явища, їх якісного аналізу та подачі, без однобокості, тенденційності, перекручень.
У поданій статті досліджуються українсько-польські відносини на географічно обмеженій території – західноукраїнські землі (ЗУЗ) або «Східні креси» (для поляків), оскільки на цих землях відбувалися найбільш активні взаємини, етнічні процеси та історичні події. Саме про ці землі точаться наукові та псевдонаукові дискусії, «підігрівається» і провадиться політична «спекуляція».