Найдавнішим і, мабуть, одним із найзагадковіших етнокультурних комплексів, який вважають колискою пізнішого класичного Єгипту, є культура Мерімде. Вона процвітала приблизно з кінця VI тисячоліття до н. е. до початку IV тисячоліття до н. е. (приблизно 5000–4200 рр. до н. е.).
Свою назву ця культура дістала від археологічної пам'ятки Мерімде Бені-Салама, розташованої поблизу селища Бені-Саламе, приблизно за 45 кілометрів на північний захід від сучасного Каїра. Цю унікальну локацію у 1928 році відкрив німецький археолог Герман Юнкер.
Юнкер проводив масштабні розкопки пам'ятки аж до 1939 року, охопивши площу понад 6400 квадратних метрів. Проте науковий світ ледве не втратив ці знання: результати досліджень так і не були повноцінно опубліковані, оскільки вся первинна документація, польові щоденники та стратиграфічні описи згоріли або загубилися у вирі Другої світової війни. Знадобилися десятиліття, аби у період між 1977 та 1982 роками. Німецький археологічний інститут (DAI) під керівництвом Йозефа Айвангера провів нові систематичні дослідження й відновив стратиграфічний контекст.
Неолітичне поселення Мерімде в Єгипті є абсолютно унікальним. Це найдавніше свідчення існування капітального, стаціонарного неолітичного селища в усій Північній Африці. Спочатку уявлення про площу поселення обмежувалися 25 гектарами, але новітні геомагнітні зйомки та шурфування розширили ці межі щонайменше до 40–60 гектарів. На ранніх етапах поселення складалося з легких, тимчасових куренів із плетеного пруття та очерету, але з часом мешканці перейшли до зведення міцних будівель із необпаленої глини. Ці будівлі мали кругле або еліптичне планування, часто з напівпідземною основою для кращої терморегуляції. За оцінками деяких демографічних моделей, на піку свого розвитку поселення могло налічувати до 16 000 жителів, що робить його справжнім доісторичним «мегаполісом». При цьому ознак майнової чи соціальної диференціації серед населення археологи не виявили — суспільство залишалося підкреслено егалітарним.
Економіка Мерімде спиралася на збалансоване поєднання землеробства, скотарства та експлуатації річкових ресурсів. Урожай еммеру (двозернянки), ячменю та сочевиці зберігали у величезних глиняних чанах чи плетених кошиках діаметром до 2.4 метра, які закопували в землю прямо посеред житлових зон. Для збору врожаю використовували витончені двобічні крем'яні вкладні для серпів.
З самого початку домінувало розведення великої рогатої худоби, чия частка в остеологічному матеріалі неухильно зростала. Також вирощували овець, кіз та свиней. Важливим джерелом білка було виловлювання нільського сома і тиляпії, збирання річкових молюсків, а також екстремальне полювання на великих мешканців річки — гіпопотамів, крокодилів та водних черепах.
Керамічне виробництво Мерімде дивує технологічною самобутністю. Місцеві майстри створювали глибокі миски та басейни з глини абсолютно без мінеральних або органічних домішок-саманників для зміцнення. Для того часу це було технологічним викликом, що вимагав виняткового контролю над процесом сушіння та випалу. Серед дрібної пластики археологи знаходять теракотові фігурки биків та антропоморфні ідоли. Невіддільною частиною мистецької спадщини Мерімде є дрібна теракотова пластика. Саме тут було знайдено знамениту ідольну голову, датовану IV тисячоліттям до н. е., яка вважається найдавнішим реалістичним антропоморфним зображенням, знайденим в Єгипті. Ця овальна голова заввишки близько 12 сантиметрів виконана вкрай схематично: майстер зробив у глиняному блоці лише п'ять глибоких отворів, що позначають очі, ніздрі та рот. На думку дослідників, об'єкт використовували як ритуальне навершя для жезла або штандарта. Маленькі отвори по контуру обличчя та на голові, ймовірно, слугували для закріплення фальшивого волосся та бороди, зроблених із пташиного пір'я чи вовни. Ці маскоподібні лики — перша спроба людини з долини Нілу зафіксувати у вічності власне відображення, задовго до того, як перший фараон об'єднав Два Царства
Прикраси з прісноводних черепашок. Акуратні намистини зі шкаралупи страусиних яєць. Цікаво, що значна частина виявлених видів молюсків походить з екосистеми Червоного моря. Це доводить, що мешканці дельти Нілу вже у V тисячолітті до н. е. були вплетені в розгалужену мережу міжрегіонального обміну, яка сягала Синайського півострова та Леванту. Якщо на початковому етапі (Фаза I) Мерімде виявляє чіткі зв’язки з Південно-Західною Азією та Левантом (про що свідчить характерний ялинковий орнамент на кераміці), то згодом її вектори розвертаються вглиб Африканського континенту. Починаючи з Фази II, у поселенні з'являється сорго — злак, який було одомашнено в Субсахарській Африці. Зрештою, Мерімде консолідувалася як самобутня автохтонна неолітична культура Нижнього Єгипту, що заклала підвалини для наступних культур Фаюм-А та Мааді-Буто.
Однією з найбільш інтригуючих та дискусійних особливостей культури Мерімде є повна відсутність ізольованих цвинтарів (некрополів), що кардинально відрізняє її від тогочасних культур Верхнього Єгипту (наприклад, Бадарі чи Тасійської культури), а також від усього майбутнього династичного світу, схибленого на «містах мертвих». Померлих ховали безпосередньо всередині селища, часто прямо перед входом до їхніх колишніх домівок або під долівкою. Тіла укладали в тісні овальні ями у флексованій позі, розвертаючи обличчям до входу. Поховання позбавлені будь-якого поховального інвентарю, зброї чи заупокійних дарів. Дітей, які, очевидно, через високу смертність ще не вважалися повноправними членами громади, подекуди знаходять у звичайних сміттєвих ямах поселення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий