Андрій Поцелуйко: Граматика міфу: як Греймас розкладає історії на структури ролей

У традиційній інтерпретації міф сприймається як розповідь про богів, героїв і події, що мають прихований зміст або символічне значення. Однак для семіотика Алґірдаса Жюльєна Греймаса міф не є насамперед “історією” у звичному сенсі. Це — структура. Не набір персонажів і сюжетних поворотів, а впорядкована система відносин, яка повторюється в різних культурах і епохах.

Його головна ідея полягає в тому, що будь-який міф або наратив можна розкласти на кілька базових функцій, які він називає актантами. Це не конкретні персонажі, а ролі, які можуть змінювати носіїв, але залишаються незмінними за своєю логікою.

У центрі будь-якої історії, за Греймасом, стоїть суб’єкт — той, хто діє, прагне або шукає. Йому завжди протистоїть або допомагає система інших ролей. Суб’єкт ніколи не існує сам по собі: він завжди спрямований до об’єкта — того, що є метою його дії. Це може бути золото, влада, істина, спасіння або будь-яка інша цінність, яка надає історії сенс.

Але рух до мети ніколи не є прямим. Його запускає “адресант” — сила або інстанція, яка задає саму необхідність дії. Це може бути бог, доля, закон, цар або навіть абстрактна ідея. 

Той, хто отримує результат дії, називається адресатом — це фігура, для якої вся історія фактично має сенс.

Між прагненням і його здійсненням завжди існує поле взаємодії. Тут з’являються дві додаткові ролі: помічник і противник. Помічник сприяє руху суб’єкта до об’єкта, тоді як противник створює перешкоди, затримки або конфлікти. Саме напруження між цими силами і формує сюжет.

Таким чином, будь-який міф, незалежно від культури, постає як проста, але універсальна схема: хтось прагне чогось, отримує завдання, стикається з допомогою і перешкодами, і врешті досягає або не досягає своєї мети. Те, що здається складною оповіддю про богів і героїв, у цій моделі перетворюється на чітку “граматику смислу”.

Сила підходу Греймаса полягає не в тому, що він пояснює, “що означає міф”, а в тому, що він показує, як міф побудований. Він знімає унікальність окремих історій і відкриває повторюваний каркас, який стоїть за ними. У цьому сенсі міф перестає бути загадкою і стає структурою — системою відносин, у якій смисл виникає не з окремих образів, а з їхніх позицій у загальній схемі.

Таким чином, семіотика Греймаса пропонує своєрідну “граматику міфу”: універсальний інструмент, що дозволяє розкладати будь-яку оповідь на набір функцій і бачити за різними культурами спільний логічний механізм.