Виникає спокуса застосувати такий самий принцип до етики: якщо певна моральна система створює успішне, справедливе і щасливе суспільство, хіба це не доводить її правильність?
Але з етикою все складніше. Причина полягає в тому, що етична система не просто описує світ — вона визначає, що саме вважати добром. Вона містить оцінку, а не лише факт.
Якщо певне суспільство стало багатим, стабільним і могутнім, це ще не відповідає на питання, чи є воно морально правильним. Історія знає приклади держав, які демонстрували високу організацію, економічну ефективність або військову силу, але водночас здійснювали дії, які багато людей вважають глибоко аморальними.
Отже, сам успіх не є достатнім критерієм. Потрібно ще визначити: успіх у чому?
Для однієї етичної системи головним показником може бути загальне щастя. Для іншої — свобода особистості. Для третьої — виконання морального обов’язку. Для четвертої — відповідність певному уявленню про чесноту або духовну досконалість.
Тому одна й та сама реальність може оцінюватися по-різному залежно від початкових аксіом.
Це створює своєрідне логічне коло. Етична система говорить: «це є добро». Потім вона створює суспільство, яке відповідає її власному визначенню добра, і на цій основі заявляє: «бачите, ми довели свою правильність». Але критерій оцінки вже був закладений у саму систему.
Наприклад, якщо ідеалом є абсолютна рівність матеріального становища, то суспільство з мінімальною нерівністю може бути визнане успішним. Але якщо ідеалом є максимальна індивідуальна свобода, той самий устрій може оцінюватися як невдалий через обмеження особистого вибору.
Практичний результат може показати, що певна система має серйозні проблеми. Якщо ідеологія обіцяє одне, а її реалізація стабільно породжує протилежні наслідки, це є вагомою підставою переглянути її припущення. Але зворотне твердження — що успішний результат автоматично доводить моральну істинність — не працює.
Є ще одна проблема: суспільство ніколи не є чистим експериментом однієї ідеї. На його розвиток впливають історія, культура, технології, географія, традиції, особистості лідерів та випадкові обставини. Неможливо ізолювати одну етичну систему і точно виміряти її ефект так, як фізик вимірює властивість речовини в лабораторії.
Крім того, людина не є матеріалом, з якого можна просто сконструювати ідеальну систему. Будь-яка етика повинна враховувати людські обмеження: прагнення до влади, особисті інтереси, страх, бажання визнання, схильність до помилок.
Саме тому великі моральні проєкти часто стикаються з проблемою переходу від ідеалу до практики. Між твердженням «таке суспільство було б справедливим» і твердженням «таке суспільство можна реально побудувати без небажаних наслідків» існує величезна відстань.
Можна порівняти це з архітектурою. План будівлі може бути логічно досконалим на папері, але реальне будівництво покаже, чи врахував архітектор властивості матеріалів, ґрунту і людські можливості. Так само етична система повинна пройти випробування реальністю, але реальність не є простим доказом її істинності.
Тому жодна етика не може повністю довести себе власним результатом. Практика може підтвердити її життєздатність, виявити її слабкі місця або показати суперечності між ідеалом і наслідками. Але фундаментальні моральні принципи все одно залишаються предметом філософського обґрунтування.
Найбільш зрілі етичні системи відрізняються не тим, що вони нібито знайшли спосіб остаточно довести себе, а тим, що вони визнають власні межі, допускають критику і постійно перевіряють свої вихідні припущення.
Як у геометрії неможливо довести самі аксіоми засобами теорем, які з них випливають, так і в етиці неможливо повністю довести моральний фундамент лише через наслідки, які він породжує.
Комментариев нет:
Отправить комментарий