Перші розкопки тут почав іще в 1927 році видатний український археолог та історик Феодосій Камінський. Він "відкопав" у цьому місці великий старовинний бронзовий казан.
Власне кажучи, це поселення виникло на зламі білоозерської і кіммерійської культур, з точки зору академічної науки його населення можна вважати протокіммерійцями. За словами багаторічного керівника розкопок, археолога-ентузіаста, старшого викладача Миколаївського Національного університету ім. Сухомлинського Кирила Горбенка, мешканці "Дикого Саду" займалися землеробством, скотарством і рибальством. А ще у них були сильно розвинуті ремесла, такі як металообробка, ткацтво, гончарство, а також обробка каміння і кісток.
"За однією з гіпотез, перші мешканці цього поселення прийшли сюди з прикарпатського регіону. Як мінімум, між "Диким Садом" і Прикарпаттям існували сталі торговельні зв'язки, бо сировину для бронзових виробів привозили саме звідти, про що свідчать дані хімічних аналізів. Цей напрям діяльності був одним з основних для місцевих майстрів. Вони забезпечували бронзовими сокирами, ножами та браслетами всю територію Північного Причорномор'я. Кілька років тому, на городищі було знайдено своєрідний скарб – кілька бронзових сокир та інших виробів з цього сплаву. Їх загальна вага трохи перевищувала 3 кг. Та на той час їх цінність була такою значною, що з нею навіть не співставні нинішні 3 кг. золота. Для них це вартувало стільки, скільки для нас 3 млрд. доларів", - із захопленням розповідає Кирило Горбенко.
Слід зазначити, що це городище умовно поділялося на кілька "мікрорайонів". На протилежному від городища березі річки Інгул археологи знайшли північний форпост "Дикого Саду". На самому березі річки була цитадель. З тилу її захищав дуже крутий береговий схил, із двох боків йшли глибокі балки, а між ними був викопаний рів глибиною 3 і завширшки 5 метрів.
Цитадель – найстаріша частина поселення, тут мешкала переважно еліта. "У "Дикому Саду" належність до верхнього прошарку суспільства не передавалась у спадщину. Щоб до нього увійти, потрібно було мати власні здібності. Насамперед, ішлося про володіння ремеслами, тобто місцеву еліту формували ремісники найвищої кваліфікації. Так, у цитаделі археологи знайшли будиночки гончаря і м'ясника", - розповідає Горбенко.
З часом навкруги цитаделі виросло передмістя. Ззовні воно також було захищено ровом. Тут жив "середній клас", хоча там були будинки і представників елітних верств, зокрема помешкання майстра, який відливав бронзові вироби. А за зовнішнім ровом розташовувався посад – найбільш пізня частина поселення. Ця околиця була заселена простими людьми.
Фортифікаційні споруди "Дикого Саду" призначалися не тільки для захисту від зовнішнього ворога, вони також захищали спокій еліти від своїх бідніших співгромадян.
Це городище проіснувало приблизно 300 років, далі життя у ньому згасає. "Чому зникло це поселення? Бо люди перейшли до кочового способу життя, в основному, через кліматичні зміни. Повітря тут стало більш сухим, і, як наслідок, у Північному Причорномор'ї лісостепова зона стає степом. Відтак, землеробство вже не могло прогодувати місцевих мешканців.
Саме перехід до кочівництва і вважається моментом виникнення кіммерійців. Хоча, зрозуміло, що у часі цей процес розтягся, як мінімум, на сотню років. І, до речі, саме в цей період на даній території відбувся технологічний злам: перехід від бронзи до заліза", - запевняє археолог.
Поселення "Дикий Сад" зробило свій внесок і в формування кіммерійців як народу, а він був першим відомим нам із тих, які жили на теренах України. Найбільш ранні письмові згадки про кіммерійців належать Гомеру, він у своєї "Одіссеї" писав: "Там країна і місто мужів кіммерійських…". Також про кіммерійців йдеться у Біблії, і в ассирійських хроніках.












.jpg)

















