Традиційно експансію ранніх землеробів теренами Європи змальовують як мирний, майже ідилічний процес. Припускають, що тогочасне населення не було настільки численним, аби конкурувати за життєві ресурси, а ведення повноцінних бойових дій за умов відсутності накопичених харчових запасів вважають надто складною справою.
Утім, картина безконфліктного розселення перших аграріїв у Європі позбавлена внутрішньої логіки. Аналіз співвідношення ізотопів азоту та вуглецю в кісткових рештках засвідчив, що раціон мисливців-збирачів був значно багатшим і якіснішим, ніж у людей, які прийшли їм на зміну. Навіщо було добровільно міняти сите й простіше життя на важку, менш продуктивну працю — залишається загадкою.
Автори дослідження, оприлюдненого в науковому журналі Nature, дійшли висновку, що принаймні на скандинавських теренах події розгорталися за значно драматичнішим сценарієм.
Науковці проаналізували ДНК, вилучену з кісток та зубів людей, які населяли територію сучасної Данії протягом останніх 7300 років. Додатково дослідники реконструювали раціон цих громад (за вмістом ізотопів азоту й вуглецю) та ступінь їхньої міграційної мобільності. Також було залучено палеоботанічні відомості щодо флористичного різноманіття Південної Скандинавії за вказаний період. З'ясувалося, що генофонд місцевих мисливців-збирачів залишався стабільним протягом майже чотирьох з половиною тисячоліть. У проміжку між 10 500 та 5900 роками тому він фактично дублював генетичний профіль мисливців-збирачів з інших куточків Європи. У ньому чітко вирізняються дві лінії: перша — від людей, які освоювали континент із заходу, друга — від вихідців із Близького Сходу.
Для цього хронологічного пласту археологи виділяють кілька самобутніх матеріальних культур у Європі. На Ютландському півострові домінували носії культури ямкової кераміки (яку дослідники поділяють на кілька субваріантів). Проте палеогенетичні дані вказують на цілковиту генетичну однорідність представників як цієї, так і решти європейських археологічних культур того часу.
Приблизно 5900 років тому ситуація кардинально змінилася. На тисячу років пізніше, ніж в інших регіонах Європи, до Скандинавії вдерлися землероби — вихідці з Анатолії. За неймовірно стислий проміжок часу (автори статті припускають, що йдеться про зміну всього кількох поколінь) генофонд місцевого населення трансформувався майже повністю. У геномах наступних поколінь переважали маркери анатолійських аграріїв. Від спадщини мезолітичних мисливців-збирачів залишилося менше 10%.
Паралельно відбулася докорінна перебудова раціону людей та трансформація навколишнього ландшафту. Доки панували полювання та збиральництво, край був укритий густими первісними лісами. З приходом землеробів площа лісових масивів стрімко скоротилася — їх випалювали та вирубували під ріллю. «Прибульці» практикували підсічно-вогневе землеробство, що потребувало регулярної зміни посівних площ. Згодом покинуті ділянки заростали так званим вторинним лісом: переважно березою та ліщиною, які блискавично освоюють місця згарищ і колишніх рішень.
Змінилася й матеріальна культура — на зміну колишнім зразкам прийшла культура лійчастого посуду.
На переконання авторів дослідження, така різка зміна археологічної культури, господарського устрою і головне, геному свідчить про цілеспрямоване винищення автохтонних мисливців-збирачів анатолійськими мігрантами. Вчені припускають, що землероби не могли пробитися на територію сучасної Данії протягом цілого тисячоліття саме через високу густоту місцевого населення та його запеклий опір чужинцям.
Фахівці зазначають, що анатолійські колонізатори могли стерти з лиця землі автохтонів Південної Скандинавії не лише у відкритих військових зіткненнях. Величезну роль у цьому демографічному колапсі могли відіграти смертоносні патогени, занесені прибульцями або їхньою свійською худобою, до яких у місцевих жителів не було імунітету.
Яскравим підтвердженням складності та жорстокості тієї епохи є сенсаційна знахідка так званої «Людини з Віттрупа», чий скелет віком близько 5300 років знайшли в датському торф'яному болоті. Аналіз ізотопів стронцію в емалі зубів показав, що цей чоловік народився та провів дитинство на північному узбережжі Скандинавії серед мисливців-збирачів, харчуючись рибою та тюленями. У підлітковому віці він перебрався до Данії, де його раціон різко змінився на землеробський. Смерть чоловіка була жахливою: його череп було розтрощено щонайменше вісьмома ударами дерев'яної палиці. Тіло кинули в болото, що є типовим ознакою ритуального вбивства чи страти в неолітичній Європі. Ця історія демонструє, що переміщення людей між різними культурами існувало, але воно часто завершувалося кривавим насильством.
За тисячу років, приблизно 4850 років тому, відбувся новий етап популяційного заміщення. На землі сучасної Данії прийшли завойовники з генетичним корінням ямної культури. Її носії свого часу населяли неозорі простори від Південного Приуралля до Дністра, вели напівкочовий спосіб життя в степах, розводили худобу й долали величезні відстані.
Окрім ДНК класичних представників ямної культури, у генофонді нових експансіоністів дослідники виявили генетичні сліди інших неолітичних спільнот Східної Європи. Саме цей генетичний мікс і ліг в основу сучасного ДНК-профілю населення Данії. Генетичний спадок як найдавніших мисливців-збирачів, так і перших землеробів-колонізаторів, що підкорили ці землі тисячоліттям раніше, був практично повністю нівельований.
Друга заміна генофонду на території Данії також відбулася стрімко, наголошують автори дослідження. За їхніми словами, тут знову спрацював убивчий тандем військового завоювання та ненавмисного занесення нових інфекцій, які викосили місцеве населення.
Секвенування стародавньої ДНК дозволило виявити геноми інфекційних хвороб безпосередньо в зубах померлих. Вчені з'ясували, що носії ямної культури принесли з собою найдавнішу відому лінію чумної палички (Yersinia pestis). Ця «неолітична чума» ще не вміла передаватися через бліх (як у Середньовіччі), а передавалася повітряно-крапельним шляхом, викликаючи легеневу форму чуми з майже 100% смертністю.
Скандинавські землероби культури лійчастого посуду, що жили в густонаселених селищах без будь-якого імунітету до цієї хвороби, вимерли цілими громадами, що відкрило степовикам шлях до безперешкодного завоювання порожніх земель.
Археологічні артефакти у відповідних культурних шарах кардинально змінюються: відтепер там домінує культура поодиноких поховань.
Результати дослідження наочно демонструють, що колишні уявлення про мирне співіснування та інтеграцію мисливців і землеробів є докорінно хибними. Схоже, настав час переглянути загальну картину заселення й інших регіонів тогочасної Європи, де за лаштунками культурного обміну могли ховатися криваві конфлікти епохального масштабу
Комментариев нет:
Отправить комментарий