Андрій Поцелуйко: Нафтова інфраструктура Росії в умовах війни: уразливість великої системи переробки

Сучасна нафтопереробна галузь Росії є однією з найбільших у світі за масштабами, але водночас — доволі концентрованою і структурно вразливою. Близько тридцяти великих нафтопереробних заводів (НПЗ), кожен із яких має потужність понад мільйон тонн нафти на рік, формують основу виробництва моторного пального, насамперед бензину та дизельного пального. Саме ці підприємства забезпечують переважну частину внутрішнього ринку, і їхня географія та концентрація визначають стійкість усієї системи.

Упродовж останніх років, особливо в умовах повномасштабної війни, ця інфраструктура стала об’єктом регулярного впливу ударів з боку України. За узагальненими оцінками відкритих джерел, із приблизно тридцяти великих НПЗ Росії було уражено близько двадцяти — двадцяти чотирьох. Це означає, що приблизно дві третини ключових підприємств нафтопереробки так чи інакше зазнали пошкоджень або тимчасових зупинок виробництва.

Важливо підкреслити, що поняття «ураження» в цьому контексті не тотожне повному знищенню. У більшості випадків йдеться про локальні пожежі, пошкодження окремих технологічних установок, зупинку частини виробничого циклу або вимушені ремонти. Проте навіть часткові порушення роботи НПЗ мають значний ефект, оскільки нафтопереробка — це безперервний технологічний процес, у якому вихід з ладу одного вузла може впливати на весь виробничий ланцюг.

Структурна особливість російської нафтопереробної системи полягає в її концентрації. Невелика кількість великих заводів забезпечує непропорційно велику частку виробництва пального. Це означає, що навіть часткові збої на кількох ключових об’єктах можуть впливати на баланс внутрішнього ринку, логістику постачання та обсяги експорту. У цьому сенсі система демонструє класичну ознаку централізованої інфраструктури: високу ефективність у мирний час і підвищену чутливість до точкових ударів у кризових умовах.

Географічний розподіл НПЗ також відіграє роль. Багато великих підприємств розташовані в європейській частині Росії, від Поволжя до Уралу і півдня країни, що робить їх потенційно доступними для різних типів далекобійних засобів ураження. Це створює додатковий фактор ризику для стабільності всієї системи.

Загалом ситуація навколо російської нафтопереробки демонструє, як великі промислові мережі, побудовані на обмеженій кількості критичних вузлів, можуть втрачати стійкість під впливом регулярних точкових порушень. Навіть без повного руйнування інфраструктури ефект накопичується через ремонти, простої та логістичні перебої.

Таким чином, із приблизно тридцяти великих НПЗ Росії ураження зазнали близько двох третин. Це формує ситуацію, в якій стратегічна галузь зберігає функціональність, але працює в режимі постійної адаптації до зовнішнього тиску, що поступово змінює її ефективність і стабільність.