Але мало хто знає, що існували ще гетьмани Дубосарські — керівники козацької держави під протекцією Османської імперії.
Ця держава називалася Ханська Україна, і саме вона показала:
українська державність жила навіть тоді, коли Москва вважала, що вже її знищила.
Що таке Ханська Україна?
Після поразки Мазепи під Полтавою (1709) тисячі козаків, старшин та їхніх родин не захотіли присягати царю.
Вони вирушили на південь — під захист кримського хана та османського султана.
На землях між Дністром і Дунаєм постала автономна козацька спільнота — Ханська Україна.
Її центром стали Дубосари (тепер Придністров’я) — місто, де зберігався козацький устрій, проводилися ради, діяла власна канцелярія, а султан затверджував титул «гетьмана українського»
Хто були гетьмани Дубосарські?
Це — реальні постаті, зафіксовані в документах і згадані в історичних дослідженнях (зокрема, в Енциклопедії історії України та працях істориків Тараса Чухліба, Дмитра Яворницького, Тетяни Подкупко):
📜 Теодор (Федір) Сулименко — перший відомий «ханський» гетьман (1684–1685), який очолив козацькі громади на Дністровщині.
📜 Яким Самченко — гетьман короткого часу (кінець 1685 р.), керував дубосарськими й ягорлицькими козаками.
📜 Степан Лозинський, знаний також як Стецик Ягорлицький — гетьман 1685–1695 рр., розбудовував оборонні укріплення на Дністрі, мав підтримку османської адміністрації.
📜 Іван (Іванко) Багатий — гетьман 1696–1698 рр., керував козацькими загонами у союзі з татарами проти московських загонів у Молдавії.
📜 Петро Іваненко (Петрик) — найвідоміший із дубосарських гетьманів, 1698–1709 рр.;
вів дипломатію з ханом, султаном, Запорозькою Січчю, шукаючи союз для відновлення незалежної України.
Саме Петрик у своїх універсалах писав:
«Богдан почав, Іван продовжив, а ми не дамо погаснути волі козацькій».
Дубосари — українська столиця на межі імперій
Це був справжній центр українського політичного життя за межами Московії.
Тут діяла військова рада.
Султан видавав фірмани — грамоти, що визнавали гетьманів.
Зберігався устрій Січі: виборність, старшинство, демократичний дух.
І навіть після знищення Січі 1775 р. саме дубосарські традиції перейшли у Задунайську Січ — останній бастіон української козацької державності під османським прапором
Чому Росія приховувала цю історію?
Тому що вона руйнує головний імперський міф — що після Полтави «Україна назавжди повернулася до Росії».
Дубосарські гетьмани доводили:
Українська політична традиція могла існувати незалежно — навіть під іншим сувереном, але з власною волею.
Саме тому в російських енциклопедіях XVIII–XIX ст. їхні імена зникли, або були названі «зрадниками» і «беглецами».
Цензура стирала з пам’яті все, що нагадувало про українську державність поза царською орбітою.
Чому це важливо сьогодні?
Бо Ханська Україна — це не “чужа” історія під османським стягом.
Це — спроба українців вижити, зберегти свободу, коли її топтали імперії.
Вона показує, що українська політична думка була гнучкою, живою, державотворчою навіть у вигнанні.
У час, коли ми знову відвойовуємо свою історію, важливо знати:
Гетьманів у нас було більше, ніж визнавала Москва.
І серед них були ті, кого затверджував не цар, а султан.
Символічний висновок
Росія боялася дубосарських гетьманів, бо вони доводили —
що Україна може бути соборною і незалежною, навіть стоячи між двома імперіями.
Це — забутий, але блискучий приклад українського політичного інстинкту свободи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий