Андрій Поцелуйко: Між тришулом і кунтарі: індійські відгомони в релігійній традиції ромів

Релігійна культура ромів є унікальним прикладом того, як давні індійські архетипи збереглися й трансформувалися в новому середовищі, пройшовши крізь тисячоліття розлуки з батьківщиною. Радянський етнограф Лекса Мануш звертав увагу на те, що в лексиці та повір’ях ромів можна знайти численні сліди індуїзму, особливо шиваїзму. Одним із найяскравіших прикладів є термін trusul (у варіантах trusil, truxul, trixul), який використовується для позначення хреста. Мануш вважав його похідним від сакрального атрибута Шиви — тришули, символу космічної сили та рівноваги. Таким чином, навіть християнський знак набуває у ромів відтінку індійської міфології.

Не менш показовим є збереження елементів шактизму — поклоніння божественному через жіночий аспект. У традиції ромів це проявляється в молитвах до християнського Бога через Діву Марію чи святу Анну. Така практика є трансформацією індуїстської ідеї шакті, жіночої енергії, без якої божественне начало не може бути повним. Вона свідчить про глибинний синкретизм, де християнські образи накладаються на індійські архетипи, утворюючи нову форму духовності.

Особливе місце займає поняття кунтарі — вселенської рівноваги, яку роми вважають основою буття. Все у світі повинно мати своє природне місце: птахи літають, риби плавають. Порушення цього порядку сприймається як загроза гармонії. Саме тому кури, які не літають, і жаби, що можуть жити і на суші, і у воді, вважаються «неврівноваженими» істотами, здатними принести невдачу. Звідси походять табу на споживання курячих яєць і уникання жаб у харчуванні. Це не просто забобон, а відображення глибинної філософії, яка перегукується з індуїстською дгармою — законом космічного порядку.

Таким чином, релігійні вірування ромів є живим свідченням того, що культурна пам’ять може долати простір і час. Християнство, прийняте ромами в Європі, не витіснило індійські архетипи, а інтегрувалося з ними, утворивши складну систему вірувань, де тришул перегукується з хрестом, шакті — з Дівою Марією, а кунтарі — з уявленням про гармонію світу. Це яскравий приклад того, як релігійна традиція може бути не лише спадком, а й живим процесом синтезу, що зберігає давнє й водночас творить нове.