Але одразу ж виникла суттєва термінологічна розбіжність між резолюцією з’їзду Комуністичної партії та Декларацією Верховної Ради: хто саме став суб’єктом суверенітету - УРСР чи Україна?
Відповідь криється в самому тексті Декларації: «Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення». Отже, Верховна Рада проголосила суверенітет саме УРСР, а не України.
Згідно з Декларацією, ця суверенна УРСР нібито мала власне громадянство, а також верховенство Конституції та республіканських законів на своїй території. Проте вона залишалася без власних збройних сил, без реальних дипломатичних відносин із країнами поза радянським блоком і без права самостійно визначати свій суспільно-політичний лад. Ба більше, Декларація містила пряме положення про те, що її принципи мають стати основою для укладання нового союзного договору.
Щодо подальших суперечностей в Декларації.
В ній сказано, що суверенна Українська РСР є національною державою. Спробуємо з’ясувати, про яку націю йдеться? Законодавці запевнили, що йдеться про українську націю, яка здійснює своє право самовизначення.
В УРСР була єдина нація, волю якої втілювала Верховна Рада УРСР, і в контексті інтересів якої Декларація набувала чинності. Комуністи її трактували, як “соціалістичну”, як таку що «виросла з нації або народності капіталістичного суспільства в процесі ліквідації капіталізму і перемоги соціалізму нова соціальна спільність людей».
Звернемося до класиків. В своїй праці «Марксизм і питання мовознавства» товариш Сталін пише «З падінням капіталізму сходять зі сцени і буржуазні нації. На руїнах старих, буржуазних націй розвиваються нові, соціалістичні нації, що являють собою принципово новий тип націй. Ці нації складаються на основі ростучого соціалізму. Силою, яка скріплює ці нові нації, керує ними, є робітничий клас і його інтернаціоналістська партія».
Якщо ознакою «буржуазної» нації є спільність (культурна, релігійна, мовна, тощо), то для соціалістичної нації ця спільність є буржуазною надмірністю.
Умовою існування і панування соціалістичної нації є тоталітарний режим - скріплений і керований тільки однією інтернаціоналістською партією - комуністичною.
Відповідно «соціалістична нація» в Україні виникла внаслідок поразки Української Народної Республіки з наступною окупацією України більшовицькою московією та подальшого соціального експерименту, що проходив різні фази: експропріації, розкуркулення, колективізації, голодомору, масових репресій, винищення інтелігенції, знищення українських Церков...
Можна чітко встановити і персональний склад цієї «соціалістичної нації» в УРСР - партійно-господарські, нквдистські, пропагандистські та комісарські кадри, що були відряджені в Україну з московії для здійснення індустріалізації, колективізації та інших програм побудови комунізму. Під їхнім окупаційним наглядом перебували кадри, які рекрутовали з місцевих. Тобто весь той персонал, який чинив погроми, геноцид, терорі та масові репресії, що знекровили українську націю.
І одним з яскравих прикладів домінування цієї «соціалістичної нації» стала Декларація про державний суверенітет України, яку Верховна Рада УРСР прийняла, вкравши назву нашої нації, замінивши український народ на міфічний «народ України».
За Декларацією, єдиним джерелом влади в УРСР є народ України, бо саме його волю, начебто, виражала Верховна Рада УРСР.
Але такий народ не відомий в історії.
Декларація дає нам таке визначення: «Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України».
З цього визначення видно, що «народ України» не є тотожній українському народові. Бодай тому, що він весь перебуває лише на території УРСР. А український народ, як відомо, на той час проживав не лише в межах УРСР, а й на суміжних етнічних територіях, а також широкою географією розселений по всьому світу.
Виходить суперечність і з «громадянами УРСР». На час прийняття Декларації УРСР не мала своїх громадян, бо не мала закону, за яким мешканці території могли ставати її громадянами. Закон про громадянство був прийнятий Верховною Радою України аж 8 жовтня 1991 року (але то вже була інша та нова реальність). А до того територію УРСР суцільно заселяли громадяни СРСР, які, з волі XVIII з’їзду ВКП(б) сукупно, на всій території СССР, становили «єдиний радянський народ».
То чию ж волю виражала Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 року?
Лишається тільки радянський народ, поняття якого з’явилося в середині 30-их років минулого століття, під час погрому поневолених Москвою народів, знищення їх культурної верхівки та національних кадрів та тривалих кампаній проти так званого буржуазного націоналізму.
Тому тут запитань більше ніж відповідей.
Але головне з них. Чому ж Верховна Рада УРСР так поспіхом і недолуго втиснула в Декларацію купу суперечливих тез?
Відповідь очевидна. Наприкінці 1980-х років вся радянська система разом із КПРС, остаточно дискредитувала себе. Часу на створення нової ідеології вже не було - перебудова зазнала краху. Тож ідеологічний відділ Компартії України був змушений терміново переймати ті цінності, з якими досі запекло боровся.
Це був тактичний маневр, покликаний замаскувати справжні цілі. Панівну верхівку гнав страх: страх перед некерованим розвалом СРСР, загроза втратити владу та водночас прагнення встигнути за безцінь приватизувати державне майно для накопичення первинного капіталу. Нагадаю, що саме тоді, 12 червня 1990 року, також було ухвалено аналогічну Декларацію про державний суверенітет РРФСР.
Природа колоніальної адміністрації в Україні диктувала єдине прагнення - будь-якою ціною втримати кермо в умовах потужної національно-визвольної революції. Заради цього вона була готова пожертвувати і Радянським Союзом, і КПРС, що зрештою й зробила.
Це можна простежити в «послідовності» рішень Верховної Ради УРСР в 90-91 роках:
- липень 1990 року - Декларація про державний суверенітет;
- березень 1991 року - референдум щодо збереження СССР;
- серпень 1991 року - проголошення незалежності;
- грудень 1991 року - референдум про підтримку Акта Незалежності;
- грудень 1991 - вступ до СНД.
Так, у такий облудний спосіб, одночасно з легітимізацією новопосталої української держави, свій статус легітимувала й колишня колоніальна адміністрація.
Це і стало підвалинами національної деструкції на всі подальші роки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий