Оскільки Україна – постколоніальна країна, видається, наче індієць збагне нас краще.
Однак досвід свідчить про інше. Не працює у нашому випадку теорія Саїда, бо Україна – частина Європи, ми не є жодним Орієнтом. Східна Європа також не Орієнт.
Невже Моді (колективна Індія) нас більше підтримує за Бернема (колективна Великобританія)? Принаймні, наші біженці опинилися на туманних островах, а не на берегах Гангу.
Наше народництво найпросунутіші укр. інтелектуали вперто й тупо ототожнюють із шароварництвом. Невже батько Максима Рильського Тадей, Антонович з Лисенком, Старицьким і Грінченком шароварники? Куди ж цим "хуторянам" до нинішніх просунутих інтелектуалок, які не здогадуються, що Північна Європа теж була хутірською і не вважала себе забитим селом.
Нам доводять, що народництво відстале, його ототожнюють з рос. народництвом, хоча останнє вилилося в тероризм, царевбивство. Наше громадівство ніколи не вдавалося до тероризму.
Однак чим програма народної освіти (недільних шкіл) громадівства відрізнялася від ідеї вищих народних шкіл у Норвегії? В обох випадках ішлося про особистісний розвиток. Норвезькі просвітники, як і громадівці, збирали фольклор, творили власну мову, бо мали на меті збудувати нац. ідентичність ненасильницьким способом.
Нац. будівництво у 19 ст., коли модерні нації формувалися, було сенсом життя європейських інтелектуалів, а не шароварництвом. Саме в головах цих інтелектуалів з'являлися уявлення про націю, ті уявні спільноти, з яких виростали модерні нації, що про них писав Бенедикт Андерсон. Мабуть, цей автор також представляє шароварництво у науці.
Різниця полягала в тому, що громадівство існувало в межах євразійської Рос. імперії на чолі з монархом-деспотом, норвезькі ж просвітники реалізували свою програму поряд зі Швецією, де селяни взагалі ніколи не були рабами, і Данією, яка отримала конституцію в сер. 19 ст.
На жаль, у нашому уявленні Європа постає уніфікованою, коли насправді вона різна.
Також у нас сформувалося уявлення, наче Європа стерильна і толерантна. Однак фашизм і нацизм такі ж європейські явища, як і гуманізм. Толерантність взагалі не синонім гуманізму. І нинішня ситуація цьому доказ. Культивована в останні десятиліття толерантність призвела до того, що люди втратили здатність відрізняти правду від брехні, добро від зла, бо якщо всі думки мають цінність, жодну не можна відкидати, то все благо, а правди просто не існує. Нинішнє толерування Путіна і його режиму саме в цій калічній толерантності й вкорінене.
Лише Леся Українка і Ольга Кобилянська проголошуються у нас істинними європейками. А Шевченко ким був? Варваром? Якось так сталося, що Європа в нашому розумінні взагалі ототожнюється із модернізмом і постмодернізмом. А куди ж подівся романтизм, з якого модерні нації й виросли? Чи органічна праця над освітою народу, без якої народ стає неосвіченою й зденаціоналізованою масою?
І нарешті про наше місце у світі. Вкотре починається пісня про народ-жертву, про травму, яка проголошується мірилом усього. Україна переживає не травму. Україна переживає (і то не вперше) геноцид. Інтелектуали мали б розуміти відмінність між цими поняттями. Однак у нас про ту травму торочать, як папуги, без жодного критичного мислення. У різні часи цей геноцид набирав різних форм.
Однак українська відповідь на нього переважно таки героїчна, шляхетна, бо нація проявляла жертовність і стоїцизм заради життя, гідності й свободи, які і є головними європейськими цінностями.
Українці створювали так звану європейську Росію від часів колонізації руськими князями московського лісу, згодом поляки підштовхнули Хмельницького до Переяслава, а тоді пішло-поїхало, - росіяни брали в освіченіших і культурніших порівняно з ними українців все, що хотіли, починаючи від назви своєї імперії. Українці були творцями європейського образу Росії поряд з німцями. Європа підхопила цю ідею, насолоджувалася рос. балетом і вєлікой л-рой, але далі цього російський європеїзм не пішов, бо це європеїзм з пробірки, європеїзм оранжерейного типу. Навіть конституція для росіян виявилася справою непідйомною, бо й конституція у них – для галочки.
Головний історичний підсумок нині: європейська Росія як західний проєкт потерпіла повний крах, капітулювала перед азійською суттю. І Росія найбільше ненавидить нас як власних європеїзаторів, їх бісить невдача у власній європеїзації, вони вкотре прямо проголошують себе скіфами, жорстокими і беззастережними вбивцями, які ненавидять життя, гідність і свободу.
Ми породили європейську Росію, тому саме ми приречені показати світові істинну азійську суть Росії й знищити її. Московське серце Росії роздеруть не половецькі пси, а українці у щоденній боротьбі, яка є жертвою на вівтар Європи. Це наш перстень Полікрата, перстень долі. Ми охороняємо Європу, яка є рідною нам цивілізацією, цивілізацією, від якої ми не можемо відмовитися.
Цим ми відрізняємося від турків, про яких нам часто говорять як про приклад нашої європейської неспроможності. Ця аналогія не працює, бо для турків європейська цивілізація не є рідною. Свого часу вони її нищили, ми ж захищали Європу і від турків.
Комментариев нет:
Отправить комментарий