Накаґава починає свою аргументацію з характеристики ранніх людських спільнот. Протягом більшої частини історії людства люди жили невеликими групами, які ґрунтувалися на родинних зв'язках. У суспільстві мисливців-збирачів саме спорідненість була основним механізмом інтеграції людини до групи. Соціальний статус значною мірою визначався віком, походженням і родинними зв'язками. Така організація мала природні межі, оскільки чисельність групи була обмежена можливістю підтримувати безпосередні соціальні контакти та забезпечувати членів групи ресурсами.
Важливі зміни відбулися після виникнення землеробства та одомашнення тварин. Особливе значення Накаґава надає одомашненню овець і виникненню кочового скотарства в регіонах навколо Родючого Півмісяця. За його інтерпретацією, пастуше господарство створило ситуацію, якої раніше фактично не існувало: людська група почала функціонувати разом із групою тварин. Таким чином, соціальна організація перестала бути виключно людською. Вона стала системою, до якої входили люди й тварини, пов'язані між собою певними функціями. Саме цю взаємодію автор називає появою «нових соціальних відносин».
Цей момент є центральним для концепції Накаґави. Пастух і стадо не просто співіснували. Між ними встановлювався функціональний зв'язок: пастух мав управляти стадом, захищати його, контролювати пересування тварин і використовувати продукти тваринництва. Водночас саме стадо ставало основою існування пастуха. Отже, кожен учасник нової системи отримував певну роль. У такому суспільстві зв'язок між учасниками визначався вже не тільки питанням «хто кому родич», а й питанням «яку функцію хто виконує».
У цьому Накаґава бачить принципову відмінність між традиційною родовою організацією та організацією кочових скотарів. Родинна група формується переважно природним шляхом — через народження та спорідненість. Натомість функціональна організація може об'єднувати різних за походженням учасників, якщо вони виконують необхідну роль. Тому поява кочового скотарства, згідно з автором, відкрила можливість для формування більш складних і масштабних соціальних структур.
Особливо важливу роль у цій концепції відіграють собаки. Накаґава звертає увагу на те, що в ранньому кочовому скотарстві собака міг виконувати функцію посередника між пастухом і стадом. У такому випадку формується своєрідна трирівнева структура: пастух — собака — вівці. Пастух здійснює управління, собака реалізує певну частину цього управління, а стадо є об'єктом організації. Таким чином, собака вже не є просто домашньою твариною: він стає функціональним елементом самої соціально-господарської системи.
Саме тут виникає одна з найоригінальніших ідей Накаґави — концепція трирівневої організації. Автор вважає, що поява посередника між керівником і тим, ким керують, мала далекосяжні наслідки для розвитку суспільства. У його ширшій концепції ця модель згодом проявляється і в людських організаціях: верхній рівень здійснює керівництво, середній виконує функцію посередництва та координації, а нижній безпосередньо виконує завдання. Накаґава пов'язує походження такої структури саме з досвідом кочового скотарства та управління стадами.
Отже, значення кочового скотарства для Накаґави виходить далеко за межі економічної історії. Воно стало своєрідною лабораторією нових принципів організації. Людина навчилася координувати не лише членів власної родової групи, а й різнорідних учасників — людей та тварин. Відносини між ними будувалися на основі функцій. Це, своєю чергою, створило передумови для розвитку складніших організаційних моделей.
Цю тезу Накаґава пов'язує також із формуванням протоіндоєвропейського суспільства. У своїх попередніх працях він стверджував, що протоіндоєвропейці були кочовими скотарями, які розробили новий функціональний принцип організації та використовували собак для управління стадами. Саме трирівнева структура «пастух — собака — стадо», на думку автора, могла стати організаційним прототипом подальших соціальних структур. У матеріалах Накаґави ця ідея прямо пов'язується з тезою про те, що протоіндоєвропейці створили організацію, яка об'єднувала гетерогенних учасників, і таким чином започаткували новий функціональний принцип.
Таким чином, головний аргумент статті полягає в тому, що кочове скотарство слід розуміти як важливий етап не тільки економічної, а й соціальної еволюції людства. Одомашнення тварин створило новий тип взаємозалежності, у якому люди та тварини стали частинами єдиної організаційної системи. Управління стадом сприяло появі розподілу функцій, а використання собак як посередників — трирівневої структури. Згодом подібний принцип, за Накаґавою, міг бути перенесений із відносин між людиною і твариною на організацію людських суспільств.
Водночас концепцію Накаґави варто сприймати саме як авторську теоретичну інтерпретацію. Він намагається через історію кочового скотарства пояснити значно ширше питання — походження певних форм соціальної організації та їхній подальший вплив на європейську цивілізацію. Його аргументація є цікавою насамперед тим, що змушує подивитися на одомашнення тварин не лише як на економічну революцію, а як на зміну самого принципу організації суспільства.
Отже, у статті The Brand-New Social Relations Created by Nomadic Pastoralists Накаґава трактує кочове скотарство як джерело нових соціальних відносин. Його ключова ідея полягає в переході від родинно-орієнтованої організації до функціонально-орієнтованої, де різні учасники системи отримують визначені ролі. Особливо важливим кроком стає поява посередника — собаки — між пастухом і стадом, що формує трирівневу організацію. У ширшій перспективі Накаґава розглядає цей досвід як одну з передумов виникнення складних соціальних структур, пов'язаних, зокрема, з протоіндоєвропейцями. Таким чином, кочовий пасторалізм у його інтерпретації є не просто способом господарювання, а одним із джерел нового принципу соціальної організації.
Посилання на джерело:
NAKAGAWA, Yoichiro. “The Brand-New Social Relations Created by Nomadic Pastoralists.” The Journal of Economics (Keizaigaku-Ronsan), Chuo University, Vol. 65, No. 5–6, 2025, pp. 137–151. CChuo University
***
«Вівчарська структура» Йоічіро Накаґави та походження трифункціональної моделі
Однією з найцікавіших спроб переосмислити походження трифункціональної теорії Жоржа Дюмезіля є концепція японського дослідника Йоічіро Накаґави. У статті The Trinity and the Three-Tiered Structure in Proto-Indo-European Organizations: Consequences of Assigning Dogs the Role of Mediators (2021) він пропонує шукати матеріальне та соціально-організаційне підґрунтя індоєвропейської тричленної моделі не лише у сфері міфології чи релігійної ідеології, а передусім у специфічній формі господарства — ранньому пастушому скотарстві. На думку Накаґави, вирішальним елементом цієї системи було використання собак як посередників між пастухом і стадом. Саме тому він говорить про своєрідну триступеневу організацію «пастух — собаки — вівці».
Відправною точкою для Накаґави є проблема, яка виникла всередині самої дюмезілівської концепції. Дюмезіль реконструював для індоєвропейської традиції три основні функції: сакрально-правницьку, військову та виробничо-господарську. У міфах і соціальних уявленнях різних індоєвропейських народів ці функції можуть відповідати богам, героям, станам або іншим групам. Проте виникає питання про походження самої тричленної структури. Якщо вона відображає соціальну організацію давніх індоєвропейців, то якою була реальна соціальна структура протоіндоєвропейського суспільства?
Саме тут Накаґава звертається до критики ранньої версії теорії Дюмезіля. Одним із серйозних заперечень проти неї було те, що протоіндоєвропейське суспільство в період формування відповідної міфології, тобто приблизно у V–IV тисячоліттях до н. е., навряд чи можна уявляти як суспільство з чітко сформованими трьома соціальними станами. Отже, пряме пояснення міфологічної трифункціональності через існування трьох соціальних класів стикається з історичною проблемою. Накаґава намагається розв'язати її, запропонувавши іншу форму тричленної організації — не три людські класи, а організацію, що включала людей і тварин.
Центральною для його концепції є ситуація, яка виникла з переходом до пастушого господарства. Первісна модель організації стада була, за Накаґавою, двочленною: пастух керував вівцями, тобто існували два рівні — той, хто управляє, і ті, ким управляють. Однак приручення та використання собак докорінно змінило цю систему. Собака стала не просто допоміжною твариною, а спеціалізованим посередником між людиною та стадом. Пастух подавав їй сигнали й накази, а собака вже безпосередньо впливала на поведінку овець: збирала їх, спрямовувала, охороняла та не давала їм розсіюватися. Таким чином, між пастухом і стадом виникав додатковий функціональний рівень.
У результаті формується структура:
пастух → собаки → вівці.
Її принципова особливість полягає в тому, що кожен рівень має власну функцію. Пастух здійснює керівництво, собаки виконують функцію активного посередництва, а вівці становлять об'єкт управління та водночас джерело основних продуктів господарства. Накаґава особливо наголошує на ролі собак як mediators — посередників, які не просто перебувають між двома сторонами, а забезпечують практичне функціонування всієї системи.
Ця модель дозволяє Накаґаві зробити наступний крок — перенести структуру з пастушого господарства на людське суспільство. У такому разі три рівні можна умовно зіставити з правителями, військовою групою та виробниками. Верхній рівень здійснює владу й керування, середній реалізує цю владу та захищає спільноту, а нижній забезпечує матеріальне відтворення суспільства. Саме така функціональна диференціація, на думку дослідника, може пояснювати, чому трифункціональна модель згодом виявилася настільки продуктивною для індоєвропейських суспільств та їхньої міфології.
Отже, головна інновація Накаґави полягає у зміні самого питання про походження трифункціональності. Замість того щоб припускати існування готових трьох людських станів, які безпосередньо відобразилися в міфології, він пропонує реконструювати функціональну тричленність, що виникла в процесі пастушої діяльності. Іншими словами, спочатку могла існувати не соціальна система «жерці — воїни — виробники», а практична організація «пастух — собаки — вівці». Лише згодом цей принцип міг бути перенесений на людські суспільні відносини та отримати ідеологічне й міфологічне оформлення.
Особливе значення в цій концепції має середній рівень. Якщо пастух відповідає за керування, а стадо є об'єктом управління, то собака поєднує обидві сторони. Вона отримує імпульс згори, але діє щодо нижчого рівня. Тому собака є своєрідною моделлю соціального посередника: вона підпорядкована верховному керівникові, але сама здійснює владу над стадом. У людському суспільстві аналогічну функцію Накаґава пов'язує передусім із військовою аристократією. Воїн підпорядковується правителю, але водночас має владу, силу та обов'язок захищати й контролювати нижчі верстви суспільства.
Таким чином, «вівчарська структура» може бути представлена як своєрідна матеріальна матриця дюмезілівської трифункціональності: пастух — собаки — вівці → правитель — воїни — виробники → сакральна влада — військова функція — виробнича функція. Важливо, однак, наголосити, що це не буквальна тотожність цих рівнів, а запропонована Накаґавою структурна аналогія.
На цьому його аргументація не закінчується. Дослідник намагається поширити її на проблему християнської Трійці. Він звертає увагу на те, що біблійна традиція широко використовує образ пастуха і стада. Водночас у християнстві з'являється концепція Бога як Трійці — Отця, Сина і Святого Духа. Особливе місце в цій структурі займає Ісус Христос, який поєднує божественну та людську природу і виступає посередником між Богом і людиною. Накаґава вбачає тут структурну аналогію з пастушою моделлю, у якій між пастухом і вівцями з'являється третій, активний посередник — собака.
Саме тому в його концепції Христос постає не лише як теологічна постать, а й як особливий тип медіатора, тобто посередника між двома рівнями буття. У цьому сенсі християнська Трійця може розглядатися як специфічна культурна й теологічна форма тричленної організації. Накаґава навіть протиставляє тут двочленну модель, яку він пов'язує із семітською пастушою традицією — «пастух і стадо», — та тричленну модель протоіндоєвропейців — «пастух, собаки і стадо».
Найсміливіша частина гіпотези полягає саме в тому, що Накаґава намагається пов'язати ці різні рівні — господарський, соціальний, міфологічний і теологічний — єдиним принципом. У його реконструкції пастуше господарство створює новий тип організації, заснований не лише на спорідненості, а й на функціональній диференціації. Собака стає першим прикладом істоти, включеної до людської організації заради виконання специфічної функції. На думку автора, саме така організаційна інновація могла стати одним із джерел подальшої трирівневої соціальної структури протоіндоєвропейців.
Отже, концепція Накаґави цікава передусім тим, що вона пропонує матеріальне пояснення того, що в Дюмезіля переважно постає як міфологічна та ідеологічна структура. Якщо Дюмезіль реконструює сам факт трифункціональності, то Накаґава намагається відповісти на питання про її можливе походження. Його відповідь полягає в тому, що джерелом могла бути специфічна організація кочового пастушого суспільства, де співпраця людини із собакою породила принципово нову триступеневу модель: керівник — посередник — об'єкт управління.
Водночас цю концепцію слід сприймати саме як гіпотезу, а не як доведений історичний факт. Перехід від конкретної господарської практики до міфологічної структури потребує багатьох додаткових доказів, а аналогії між «пастухом — собакою — вівцею», дюмезілівськими трьома функціями та християнською Трійцею залишаються інтерпретацією Накаґави. Важливість його підходу полягає не стільки в остаточному доведенні цього генетичного зв'язку, скільки в самій постановці проблеми: чи могла трифункціональна індоєвропейська ідеологія вирости з конкретної матеріальної практики та організаційного досвіду пастуших суспільств?
Саме в цьому сенсі «вівчарська структура» Накаґави являє собою спробу надати дюмезілівській трифункціональності матеріальне підґрунтя — показати, що за абстрактною схемою «сакральне — військове — господарське» могла стояти конкретна практика організації життя: пастух керує, собака посередницьки реалізує його волю, а стадо забезпечує матеріальне відтворення всієї системи.
Основне джерело: Yoichiro Nakagawa, The Trinity and the Three-Tiered Structure in Proto-Indo-European Organizations: Consequences of Assigning Dogs the Role of Mediators, The Journal of Economics (Chuo University), vol. 61, no. 3–4, 2021, pp. 65–94. Повний текст доступний у репозитарії Chuo University. RResearchMap
Комментариев нет:
Отправить комментарий