У другій половині ХХ століття в Нікарагуа почали створювати школи для глухих дітей. Багато з цих дітей до того не мали можливості користуватися спільною повноцінною мовою. Вони використовували окремі жести та власні способи комунікації, але не існувало єдиної системи, якою могла б користуватися вся спільнота.
Коли велика кількість дітей опинилася разом, ситуація змінилася. Діти почали активно спілкуватися між собою і поступово виробляти спільну систему жестів. Спочатку вона була відносно простою. Проте з часом у ній почали з'являтися закономірності: певний порядок жестів, способи вираження заперечення, часу, дії, умов, відношень між предметами та людьми. Наступні покоління дітей, засвоюючи цю систему змалку, зробили її ще більш структурованою.
Найдивовижніше полягає в тому, що ніхто не створював цю мову свідомо. Не було групи лінгвістів, яка розробила б граматику і запропонувала дітям її вивчити. Граматика виникла поступово — у процесі спілкування самих дітей.
Цей приклад показує, наскільки важливою є дитина у формуванні мови. Дорослі можуть створити ефективну систему сигналів, яка дозволяє передавати необхідну інформацію. Але діти, отримавши таку систему як матеріал для спілкування, здатні перетворити її на щось значно складніше. Вони виявляють закономірності, узагальнюють їх і створюють нові правила.
Тут виникає цікаве питання: можливо, людина не просто вчиться мові, а значною мірою створює її у процесі свого розвитку. Можливо, людський мозок має природну здатність перетворювати хаотичні сигнали на впорядковану систему символів і правил.
Цей феномен також змушує по-новому подивитися на зв'язок між мовою та мисленням. Якщо діти створюють граматику там, де її раніше не існувало, то мова, очевидно, не може бути лише пасивним відображенням готових думок. Вона стає своєрідною системою, через яку людина організовує свій досвід.
Подібне можна побачити і в інших сферах. Наприклад, існують культури та мови, у яких числові поняття розвинені значно слабше, ніж у сучасних європейських мовах. Якщо в людини немає звички користуватися точними числовими категоріями, це може впливати на те, як вона розрізняє та описує кількості. Так само різні мови по-різному структурують час, простір, кольори, джерело отриманої інформації чи причинність.
Проте було б неправильно сказати, що мова повністю визначає мислення. Людина здатна думати про речі, для яких у її мові немає окремого слова. Вона може вивчити іншу мову і засвоїти нові категорії. Тому, мабуть, правильніше говорити не про те, що мова диктує людині, як саме вона повинна думати, а про те, що мова спрямовує її увагу і робить одні способи осмислення світу більш звичними, ніж інші.
Особливо вражає те, що мова може виникнути практично на наших очах. Група дітей, які не отримали готової повноцінної мови, здатна створити систему, що має власну граматику і правила. Це означає, що мова — не просто набір слів, який суспільство передає наступному поколінню. Це живий процес, у якому кожне покоління щось успадковує, щось змінює і щось створює заново.
Можливо, саме тому мова є одним із найглибших проявів людської природи. Ми не просто користуємося мовою для того, щоб описувати світ. Ми значною мірою пізнаємо і впорядковуємо світ через мову. А коли нова мова народжується разом із новою спільнотою, ми отримуємо рідкісну можливість побачити, як комунікація поступово перетворюється на граматику, а граматика — на новий спосіб організовувати людський досвід.
Тому питання «чи впливає мова на мислення?» можливо, варто поставити трохи інакше: де закінчується думка і починається мова — і чи взагалі можна провести між ними чітку межу?
Комментариев нет:
Отправить комментарий