Андрій Бондар: "Русская вєсна" починає пожирати своїх дітей в ситуаціії "очікування варварів"

Росіяни просто нетямляться від очікування українського контрнаступу, ввімкнувши якусь невидиму машину самопожирання. Страх наростає, набуває гігантських масштабів і, здається, почав проникати в усі пори цього безумного Левіафана, чи то пак Левіятана. 

І от з'ясовується, що шкіра в цього крокодила не така вже й груба. Бо всередині він, як їжак – рожевий, м'який і смердючий. І – о Боже! – беззахисний... Він не відчуває провини і ніколи її не відчує, але щось схоже на страх відповідальности за скоєне в ньому прокидається. Тому їх кидає навпереміну то в жар ядерної війни, то в холод нищівної поразки і розпаду, то в плаксиві й капризні стани у стилі якогось прілєпіна. Кидає тому, що найчутливіші з них тепер якщо не розуміють, то здогадуються: їх не захистить ні путін, ні русскійхрістос (тм), ні ядерна бомба, ні навіть дальокій товаріщ сі.

Це починає діяти так званий "закон бумеранга". В росії може не діяти перший закон Ньютона, Загальна декларація прав людини і міжнародне право загалом, але річ у тому, що бумеранг придумали давно і не на Заході. Є основи, що існували в цьому світі ще задовго до скрижалів Мойсея. Наприклад, сліпий фатум і невидима помста.

"Пастучалась в дом боль нєзванная" – вони нарешті починають підозрювати: русская вєсна починає пожирати своїх дітей. І це тільки петинґ, чи то пак розминка. Їхня піхва по байкраках ще навіть не почала нестися, а їм уже так сильно погано. Адже вони тепер не знають, куди тікати і де ховатися. Тепер у них нервові гойдалки, "всьопропало", недоладні смикання, абсурдний хаос і пошук винних. 

А новизна ситуації в тому, що той, хто останні 23 роки призначав винних, поволі сам переходить у статус винного. Поволі, але переходить.

Події в Росії схожі на сюжет якогось шаленого порнотрилеру: казковий герой усіх зумів довести до збудження, але нікого, зрештою, не задовольнив. Ба більше, число незадоволених і ображених лише множитиметься серед цих "подпольних чєловєчьков", одні з яких і далі за інерцією здихатимуть на фронтах, а інші заганятимуть образу на весь світ у всі можливі щілини своєї підтоптаної душі через безнастанний ресентимент і постійні хилитання між статусом володарів світу і статусом парій цього ж світу.

І от коли Росія одного ранку прокинеться зі шваброю в путінській гузиці й уся "вєлікая наша страна" застинєт в траурном убранствє, у них почнуться такі ломки, що живі позаздрять ненародженим. Це буде фарсовий і кумедний, але сталінізм, бо скотитися в оскотинення в їхній ситуації – найлегший зі шляхів. Він не потребує ні ресурсів, ні зусиль, ні стратегії, ні державної мудрости. Йому вистачить інерції, апатії та страху.

Думаю, якщо далі так піде, то до реального українського контрнаступу, коли би він не розпочався, доживуть не всі члени найвищого керівництва рф. Ще ж не варто забувати, що на носі дєнь побєди – перший і останній сакрал для всього цього племені, що якраз і ламається в ці доленосні часи. Росії потрібна буде сакральна жертва – винний, уособлення поразки останнього року. Я не здивуюсь, якщо... І ви не дивуйтесь. 🙂

Страх наростатиме разом з ура-патріотичним угаром. Неймовірний коктейль – підозра, страх і угар. І український контрнаступ 9 травня.