Пам'ятаю, як років 20 тому під час автомобільної подорожі до Кракова мене вразило, що буквально в кожному містечку й селі тебе зустрічала вулиця, площа або рондо мучеників. Мученики були різні, але були всюди. Ось саме самообраз народу-мученика є дуже важливим елементом.
З України це важко побачити, бо порівняно з Україною Польща століттями була в кращому становищі. Навіть у 18 ст. під час поділів, бо аристократія, латифундії, католицька церква залишалися. А Гетьманщина зникала як затонулий галеон, лишаючи пам'ять у фольклорі. Звичайно, і в 20 ст., попри всі справжні і важкі страждання поляків та повоєнний занепад суверенітету Польщі.
Мені здається, нині цьому елементу мученицької самосвідомості все важче залишатися актуальним. І це теж трохи живить претензію до українців.
Нам, в Україні, дуже треба розуміти ці зони чутливості нашого сусіда і друга. Якщо можливо, зайве на них не натискати. Ну але й знати, що не усьому і не завжди українці можуть зарадити
Комментариев нет:
Отправить комментарий