Це питання важливе для історика костюма, але воно не повинно автоматично ставити під сумнів сам образ. Адже існує принципова різниця між тим, що носила конкретна людина в певний історичний момент, і тим, як ця людина та її епоха закарбувалися в народній пам’яті.
Історичні джерела свідчать, що козацький одяг не був одноманітним. Козаки носили різні типи штанів, їхній крій змінювався залежно від часу, місцевості, матеріалу та достатку. Водночас широкі штани однозначно були відомим елементом козацького вбрання вже у XVIII столітті. На зображеннях козаків XVIII століття зустрічаються як відносно вузькі штани, так і широкі шаровари з великою матнею.
Особливе значення тут має образ Козака Мамая. Починаючи з XVIII століття народні картини із зображенням Мамая набувають значного поширення. Упродовж наступних поколінь формується своєрідний візуальний канон: козак-бандурист, що сидить під деревом, поруч його кінь, зброя, люлька — і характерні широкі штани. У XIX столітті цей образ уже настільки міцно закріпився, що широкі шаровари стали одним із найвпізнаваніших атрибутів уявного козака.
І тут виникає важлива думка: народна картина не є фотографією минулого — але це не робить її менш історично цінною.
Навіть якщо конкретний козак XVII чи XVIII століття найчастіше носив не такі широкі штани, як ми сьогодні уявляємо, це не скасовує того факту, що наступні покоління саме в такому вбранні уявляли козака. А отже, широкі шаровари стають частиною вже іншої реальності — реальності колективної пам’яті.
Народна уява взагалі рідко працює як музейний каталог. Вона відбирає окремі риси, перебільшує їх, поєднує різні історичні періоди й створює узагальнений образ. Так само ми впізнаємо середньовічного лицаря за обладунком, хоча лицарі різних століть виглядали дуже по-різному. Так само образ запорожця в нашій культурі складається не з одного конкретного історичного костюма, а з багатьох нашарувань пам’яті.
Тому вимога, щоб сучасна стилізація козака абсолютно точно відтворювала одяг конкретного року, може бути доречною для історичної реконструкції, але не є обов’язковою для мистецтва, сценічного образу чи народної стилізації.
Якщо метою є історична реконструкція, тоді справді потрібно максимально точно враховувати джерела: час, регіон, соціальний статус людини, матеріали та крій одягу. Але якщо йдеться про художній або культурний образ козака, широкі шаровари мають повне право на існування — саме тому, що вони стали частиною українського уявлення про козацтво.
Більше того, сама історія цього образу є культурним фактом. Те, що українці протягом поколінь малювали, описували й уявляли козака в широких шароварах, уже неможливо вилучити з історії української культури. Навіть якщо художник сьогодні свідомо перебільшує ширину цих штанів, він не обов’язково «фальсифікує історію». Він може продовжувати традицію візуальної мови, яка сформувалася задовго до нього.
У цьому сенсі важливо розрізняти історичну достовірність і культурну достовірність. Перша відповідає на запитання: «Як саме людина була одягнена тоді?» Друга — на запитання: «Як цю людину уявляли й запам’ятали наступні покоління?»
Іноді ці дві речі збігаються, а іноді — ні. Але друга не стає менш цінною лише тому, що вона не є фотографічною копією першої.
Козак у надзвичайно широких шароварах — це не обов’язково портрет кожного реального запорожця. Це образ козака в українській культурній пам’яті. Образ, що сформувався з реальних елементів одягу, мистецьких традицій і народної уяви.
Тому стилізація під такого козака безсумнівно має право на існування. Вона не повинна видавати себе за точну реконструкцію конкретного історичного костюма, якщо такою не є. Але вимагати від неї повної відмови від широких шаровар лише тому, що в реальності козацький одяг був різноманітнішим, — означає втратити щось не менш важливе: саму історію того, як українці уявляли власне минуле.
Адже народна уява — це теж спадщина. Іноді вона розповідає нам не стільки про те, яким було минуле, скільки про те, яким народ хотів його пам’ятати. І саме тому образ Козака Мамая у широких шароварах має не лише право на існування — він сам по собі є цінністю - частиною української культурної історії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий