Культура пов’язана передусім зі світом цінностей, смислів, знань, символів, традицій і творчості.
Цивілізація ж може бути розглянута як спосіб організації та відтворення суспільного життя, як система форм, за допомогою яких люди взаємодіють між собою, накопичують і передають досвід, організовують господарську діяльність, комунікацію, освіту, владу та саморозвиток. Однак таке розуміння цивілізації потребує важливого уточнення: цивілізацію не можна ототожнювати ані з державою, ані лише з матеріально-технічним прогресом.
Держава є лише однією з можливих форм організації суспільства. Історія людства знає численні спільноти, які існували без централізованої державної влади або мали значно децентралізовані форми управління. Тому наявність держави сама по собі не може бути критерієм цивілізованості. Суспільство може виробляти складні системи норм, звичаїв, взаємних зобов’язань, розподілу праці, освіти, передачі знань і розв’язання конфліктів навіть без державного апарату.
Більше того, сама по собі централізація не означає збільшення свободи людини. Державні інститути можуть забезпечувати певні права та можливості, але водночас можуть створювати механізми контролю й примусу. У недержавних або децентралізованих соціумах, навпаки, особистість іноді може мати ширший простір автономії. Тому рівень свободи не варто безпосередньо виводити з рівня державної організації. Свобода є окремим виміром суспільного устрою і залежить від конкретних норм, звичаїв, механізмів влади, взаємних обмежень та можливостей людини самостійно визначати власне життя.
Не менш важливо розширити й саме поняття технології. Технологія — це не лише машина, знаряддя праці чи технічна система. У широкому значенні технологією можна назвати впорядкований спосіб досягнення певного результату. Тоді до цивілізаційних технологій належать не тільки матеріальні винаходи, а й соціальні, інформаційні, освітні та психологічні практики. Людство протягом тисячоліть створювало способи тренування пам’яті, уваги, волі, емоційної саморегуляції, переконання та самодисципліни. Різні традиції виробляли власні психотехніки й психотехнології, спрямовані на зміну станів свідомості, формування характеру або досягнення певного способу саморозуміння.
У цьому сенсі цивілізаційний розвиток можна пов’язувати не тільки з тим, наскільки складними стали знаряддя, будівлі чи транспорт, а й із тим, наскільки складними стали способи організації людської взаємодії та роботи людини із самою собою. Писемність, наприклад, є не просто технічним засобом фіксації інформації. Вона радикально змінює пам’ять суспільства, можливості освіти, передачі досвіду та формування колективної ідентичності. Так само інститути освіти, права, ритуалу, мистецтва або самодисципліни є своєрідними технологіями організації людського досвіду.
Культура в цьому процесі відіграє особливу роль. Якщо цивілізація значною мірою описує способи організації суспільного життя, то культура визначає, заради чого і в ім’я яких смислів ці способи використовуються. Одна й та сама технологія може служити різним цілям залежно від культурних цінностей суспільства. Знання може бути спрямоване на звільнення людини, а може — на посилення контролю над нею. Організація суспільства може створювати умови для співпраці та самореалізації або, навпаки, для підпорядкування особистості колективним чи владним цілям.
Отже, культура і цивілізація перебувають у постійному взаємному впливі. Культура виробляє цінності, смисли та способи осмислення світу, а цивілізація створює форми й механізми, через які ці цінності можуть реалізовуватися та передаватися наступним поколінням. При цьому жодна конкретна форма політичної організації — держава, племінна структура, міська громада, федерація чи децентралізована мережа — не повинна автоматично вважатися вищою або нижчою за іншу лише за своєю формою.
Тому цивілізацію доцільно розуміти не як просту «сходинку прогресу», на вершині якої обов’язково перебувають держава, міста та високі технології. Це радше складний спосіб існування суспільства, у якому поєднуються матеріальні й нематеріальні технології, форми соціальної організації, системи знань, способи комунікації, механізми передачі досвіду та можливості розвитку особистості.
А питання про те, наскільки певна цивілізація є сприятливою для людини, не можна вирішити лише за кількістю технологій чи масштабом державних інституцій. Воно потребує окремого розгляду таких вимірів, як свобода, автономія, творчість, гідність, безпека та можливості самореалізації особистості.
Комментариев нет:
Отправить комментарий