Виграв, не підвищуючи голосу, не грюкаючи дверима і не принижуючи Трампа. Після його демонстративної «дизельної оборудки» з хуйлом, Зеленський розгорнув справжню дипломатичну контратаку - активну, наполегливу, але без жодного публічного випаду проти американського президента. Він не вступив у гру на емоціях, а просто перехопив ініціативу.
І не просто перехопив ініціативу, він повернув Україну в центр міжнародного порядку денного, змусивши партнерів знову рахуватися з його позицією. Замість грати роль ображеного Трампом, наш президент сам почав задавати темп і порядок денний. А в дипломатії це важить більше, ніж найгучніші заяви. Чи думаєте, що Ердоган запросив нашого президента з жалю?
Але ж скільки ґвалту було, що Зеленський нікчемний псих. Що він підставляє Україну….. памʼятаєте всі ці соплі-воплі порохні і не тільки?
І ось сьогодні Україна знову б'є по російських НПЗ, а Вашингтон мовчить. Мовчить, як риба на льоду. І не просто мовчить. А підписав передачу нам ракет. Хтось каже, що це не зараз…. А я так не думаю. Бо вже Гегсет заявив, що якщо з Іраном все закінчиться швидко ( а воно точно закінчиться, бо Іран в такій блокаді , що довго не втримається, прийдеться домовлятись), то США зможуть більше дати ракет Україні…..
Зверніть увагу, що ще місяць тому мова взагалі не йшла ні про які ракети. Пентагон казав; у нас немає..
А сьогодні? А сьогодні у Вашингтоні вже лунають пієтетні слова на адресу Зеленского і України.
Ще вчора був тиск і демонстративні реверанси в бік хуйла, а сьогодні - компліменти й запевнення в повазі до України і президента Зеленського.
Мабуть, у Вашингтоні вже усвідомили , що з Україною не вийде домовлятися через її голову, а Зеленського не вдасться просто відсунути від столу, за яким вирішується доля його країни.
І дуже схоже, що цього разу Трампу довелося проковтнути не надто приємну для нього реальність: Зеленського не вдалося ні залякати, ні поставити на те місце, про яке мріяв Трамп.
І, здається, Європа теж нарешті видихнула. Бо побачила, що Зеленський не дозволив перетворити Україну на розмінну монету в чужій грі й не дав загнати себе в кут.
Скажу більше, Європа потайки аплодувала такій інтенсивній дипломатичній грі Зеленського. Бо побачила, що в цій дипломатичній партії Україна має не просто власну волю, власну силу, власну стратегію і власні ходи. А вже ділиться з Європою тією самою силою і волею.
І, можливо, саме в цьому одна з найбільших заслуг Зеленського: він не лише відстояв суб’єктність України, а й допоміг Європі відчути власну силу, повернути собі політичну вагу та говорити з Вашингтоном вже не з позиції прохача, а з позиції партнера. А памʼятаєте, що було ще рік тому? Як європейці заглядали в очі Трампу і догідливо схиляли голови перед ним?
А тепер? А тепер європейці досить гучно сказали Штатам, що не буде ніяких спільних сімейних фото і сніданків з лаврушою хуйла на G20. І попередили: якщо американці спробують щось таке організувати, то європейські міністри європейських МЗС покинуть США …. І американцям прийшлось проковтнути. І погодитись.
І Україна, яка так довго потребувала опори Європи, сьогодні сама стала для неї опорою. А це для Європи сьогодні не менш важливо, ніж для самої України.
І ще. Я звернула увагу на те, який неймовірно великий шлях за ці роки пройшов Зеленський . Шлях, який іншим політикам не вдається пройти за ціле життя. І нам, українцям, варто більше довіряти йому, підтримувати його і пам'ятати: за столом міжнародної політики він виглядає вже великим політичним лідером. Якого дуже поважають і з думкою якого рахуються. І сьогодні він представляє не власні амбіції, а Україну. Нас всіх.
Я часто згадую слова одного відомого журналіста, сказані ним в перший день війни: є клоуни , які стають великими лідерами нації. А є лідери, які стають клоунами….
Трамп, Зеленський…. Ось такі метаморфози….
Комментариев нет:
Отправить комментарий