Сергій Чаплигін: Про корабель Тесея, соціальний конструкт та державність...

Пам'ятаєте про Тесея – героя давньогрецьких міфів?Про нього ми знаємо від Плутарха, який, власне, і описав епізод, що дав назву одному цікавому парадоксу.

Цар Криту, Мінос, за смерть його сина Андрогея наклав на Афіни данину: кожні 9 років йому мусили віддавати 7 юнаків і 7 дівчат на поживу чудовиську Мінотавру - людині з головою бика. 

Тесей, зжалившись над невинними людьми, призначеними в жертву та вирішив покласти край жорстокому звичаю. Він сам викликався бути жертвою, але за умови, що якщо він здолає Мінотавра голіруч, то афіняни більше не платитимуть данину людьми. Вирушивши на кораблі з Афін на Кріт серед юнаків та дівчат, приречених на загибель, він переміг потвору, й за допомогою нитки Аріадни вибрався із лабіринтів Мінотавра та повернувся на батьківщину разом із врятованими товаришами. 

Плутарх пише, що вдячні афіняни зберігали його корабель аж до часів Деметрія Фалерського, прибираючи старі дошки та балки в міру того, як вони занепадали, і ставлячи на їхнє місце інші, нові.

І тут серед філософів виник спір, - "а чи це той самий корабель, чи вже інший, новий? А якщо спорудити зі старих дощок інший корабуль, який з них буде справжнім?"

Це створило "парадокс корабля Тесея", який звучить так: "Якщо всі складові частини вихідного об'єкта були замінені, чи залишається він тим самим об'єктом?".

Пам'ятаєте річку Геракліта?  "В одну річку не можна увійти двічі". Адже вода вже витекла, і формально це вже інша річка. Але ми  завжди називаємо її одним ім'ям, але чи та сама це річка, враховуючи, що "безперервно одна маса води прибуває, інша убуває". 

Арістотель тут з Гераклітом  не погоджується - "навіть якщо змінилася "матерія", незмінною залишається "форма", тобто сутність  річки. І  в своїй "Політиці" він запитує нас, - чи залишається тією ж держава з урахуванням того, що його громадяни "одні постійно вмирають, інші народжуються". Виходить, що держава залишається тією ж самою державою, навіть коли в ній сотню разів змінилися всі мешканці і навіть усі базові параметри, якщо люди погоджуються такою її рахувати.

В сучасній теорії пізнання є категорія, яку нам впроваджують - "соціальний конструкт Бергера-Лукмана" як виявлення способів, за допомогою яких індивіди і групи людей беруть участь у створенні соціальної реальності. Під цю категорію підпадає все те, що відбувається між людьми і що не можна помацати  – закони, держави, міжнародні організації, гроші (як платіжний інструмент). Тобто природа соціальних конструктів інтерсуб'єктивна. Іншими словами, соціальні конструкти існують тільки тому, що люди про це домовилися, і лише доти, доки люди в них вірять.