Валерій Верховський: Крим у творах іноземної літератури

Письменник Майкл Муркок

Історія вирішила так, що європейці знають про існування Криму не лише з абстрактної географії, вони пам’ятають, де розташовані Севастополь і Балаклава, півострів увійшов до їхніх підручників історії, їхньої міської топоніміки, він залишився і в їхній літературі.

В українській літературі Крим посідає окреме місце. Саме “окреме”, а не просто особливе — адже покоління письменників, котрі народилися в Криму, лише нині входить в україномовну літературу, і український погляд на сонячний півострів — такий собі погляд “прибульця”. У російській літературі — Крим був і лишається шматком екзотики в тілі великої імперії, “внутрішнім Середземномор’ям”, краєм, схожим на Рай, заміською резиденцією. Західного ж читача середземноморською “екзотикою” не здивувати, навіть далекі Індія та Африка стали частиною його світу. Тож яким уявляється Крим з їхнього ракурсу?

День коня за керченським календарем
“Історія просто фантастична! А що сталося далі?”
Майкл Муркок “Оберіг Шаленобога”

Майкл Муркок, британський письменник і рок-музикант, народився 1939 року неподалік Лондона. У нас після виходу перекладів його книжок — особливо “Хронік Хокмуна” — його жартома іменували Микола Мурко, з причин, про які йтиметься далі.

Жанр, у якому написано цикл Майкла Муркока про герцога Хокмуна, найточніше буде позначити як “технофентезі” — в ньому є більшість атрибутів типового фентезі, проте дія відбувається не у абстрактному минулому, а в (не менш абстрактному) майбутньому, коли після ядерного апокаліпсису настали нові “темні сторіччя”.
Отже, герцог Кельнський Доріан Хокмун, головний герой циклу семи романів Муркока, не з власної волі подорожує руїнами Європи. Він — бранець, його кинули до темниці за німецьке повстання проти окупантів з Гранбретанії. Хокмуну пропонують волю в обмін на послугу — викрасти Ісольду, дочку графа Браса з Камаргу. Однак дещо пішло не так: побачивши Ісольду, Хокмун закохався. Та обдурити гранбретанців неможливо — у лобову кістку черепа Хокмуна всаджений “Чорний Камінь” — засіб маніпуляції: варто Хокмуну ослухатися наказів або почати поводитися всупереч наказам — камінь карає шоковим болем; крім того, все, що побачить Хокмун, завдяки Чорному Каменю поневолювачі бачать так само. Але нізвідки приходить на допомогу і зникає, так само незрозуміло куди, таємничий Лицар у Чорному та Золотому.

У пошуках Ісольди, котра зникла, шлях Хокмуна веде до знайомих місцин:

Ярослав Галущак: Творчий доробок професора Миколи Васильовича Кугутяка на шпальтах наукових періодичних видань ПНУС (до 65-ліття вченого, організатора, керівника)

Микола Васильович Кугутяк народився 27 жовтня 1952 року в селі Назавизові Надвірнянського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області. Закінчив Переріслянську середню школу. А в 1981 році закінчив навчання на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника. З 1981 по 1984 роки навчався в аспірантурі Інституту суспільних наук АН УРСР у м. Львові.
Микола Васильович Кугутяк тричі захищав дисертації. Кандидатську дисертацію науковець захистив у 1985 році у спеціалізованій вченій раді Одеського державного університету. У 1994 році в Українському Вільному Університеті (м. Мюнхен, Німеччина) вчений захистив дисертацію з присвоєнням вченого ступеня доктора філософії. А в 1996 році М. В. Кугутяк, в інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, успішно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.
З 1984 року, по закінченні аспірантури, М. Кугутяк працює на історичному факультеті Івано-Франківського педінституту: спочатку асистентом кафедри історії СРСР і УРСР, з1986 по 1988 роки – старшим викладачем. В 1990 році М. Кугутяку присвоюють вчене звання доцента, а в 1996 році – присвоєне вчене звання професора.
Протягом 1990 – 1999 років Микола Васильович був завідувачем кафедри нової та новітньої історії Прикарпатського університету, а в 1999 – 2006 роках очолював кафедру всесвітньої історії. Водночас у 1993 році М. Кугутяка було обрано деканом історичного факультету, а від 2006 року і по сьогоднішній день Микола Васильович Кугутяк – директор Інституту історії, політології і міжнародних відносин (потім декан факультету) ПНУС, та засновник і завідувач кафедри етнології і археології.

Владимир Видеман: Каталония и Европейские приоритеты

Каталония — страна готов и алан (исторически начально — Готалания), была создана в начале V века на базе военного альянса готов и аланов, при участии еврейского капитала барселонской общины.

Этот иудео-германо-иранский альянс предопределил культурный дискурс средневековой Европы.

Барселона — первый центр европейского Возрождения, откуда в империю Каролингов начали проникать герметические науки античности (каббала, алхимия, гностицизм).

Надо бы именно Барселону сделать столицей Евросоюза, а не провинциальный Брюссель.

Іван Климишин: Уточнення дати початку Реформації

Пятсот років тому, 31 жовтня 1517 р. (в системі юліанського календаря!) Мартін Лютер оприлюднив свої «95» тез.

У 1582 р. запроваджено точнішу систему лічби часу — григоріанський календар. І щоб повернути весняне рівнодення на 21 березня (де воно було у IV столітті при встановленні правил обчислення дати Пасхи), всі дати місяців було зміщено на 10 діб уперед: 5-те жовтня «стало» 15-тим і т.д.

Обидві події — і оприлюднення згаданих «Те», і реформа календаря — відбулися в одному й тому ж, XVI, столітті. Тому при встановленні дати проголошення «Тез» в системі григоріанського календаря до дати «за старим стилем» слід додати ту ж поправку — 10 діб.

Так отримуємо дату цієї події — 10 листопада 1517 р.

Для ХХ і ХХІ століть згадана поправка рівна 13 діб (як це вказується в церковних календарях), але, звісно, не може мати стосунок до XVI століття, в якому дана поправка рівна тільки 10 діб.

І.А. Климишин, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

«Каталония будет свободной!»

«Каталония будет свободной!» — провозгласил известный оппозиционный и антипутинский экономист Михаил Делягин на пресс-конференции в пресс-центре МИА «Россия сегодня». Отвечая на вопрос о развитии событий в Испании, он подчеркнул: рост стремления экономически развитых регионов к отделению — естественное следствие нарастания глобального экономического кризиса, и попытка пресечь его грубой силой ведет к катастрофе. Провал испанского государства, доказавшего свою неадекватность и недееспособность (полицейская интервенция и беспрецедентное насилие позволили закрыть лишь 93 избирательных участка из 2 тыс.), создает реальную угрозу всему Евросоюзу в его нынешнем виде (поддержку каталонским властям оказали США, стремящиеся максимально ослабить Евросоюз как своего потенциального конкурента). Недаром Еврокомиссия, сначала заявившая о непризнании референдума, затем назвала его «внутренним делом Испании».

Михаил Делягин подчеркнул: в момент объявления референдума сторонники независимости были в меньшинстве. Проведение его под контролем властей Испании привело бы к их поражению и укреплению испанского государства. Однако слабое правительство либерального социалиста Рахоя сорвалось на истерику и попытку террора, которые привели к жесткому волеизъявлению: в референдуме приняло участие более 40% избирателей, более 90% поддержали независимость, а насилие, которое попыталось организовать правительство Испании, лишило его права ссылаться на закон.

Андрей Окара: Фильм «Крым» (2017) — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация

Заставил себя посмотреть и досмотреть до конца фильм «Крым».

Кроме того, что это невыносимая пытка, этот фильм — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация. (Хотя у неискушенных зрителей может создастся впечатление, что фильм украинофобский.) Фильм показывает всю абсурдность и сюрреалистичность той хрени, которой потчевали российских телезрителей четыре последних года.

Сценарий — это типа как «Ромео и Джульетта» плюс «Путь в родную гавань» в изложении 1 канала, НТВ, России-1, ТВЦ, RT и далее по списку.

Фильм не плохой, а вообще никакой. Выдающийся в своей жути и трэшевости. Авторы хотят создавать символизм, а создают грубые аллегории: Сашка-Россия насилует Алёну-Украину. Алёна посылает Сашку нахрен. Ну а Сашка-Россия, видимо, погибает на Донбассе.

Поскольку главная тема надвигающейся избирательной кампании — это Крымнаш, сей шедевр покажут по 1 каналу или в ночь перед выборами, или в ночь перед «днем тишины». Если, конечно, власть не разберется с темой театра абсурда, кэмпа и трэша и не ударит по тормозам телеканала — мол, рекомендуем не показывать и ваще не вспоминать.

Ну а фильм, в котором экранизировано подсознание тех, кто принимал решения по Крыму (какой там «референдум»! какие митинги крымских татар! просто жесткая силовая спецоперация по захвату / «спасению от бендеровцев»), не исключено, будет фигурировать в качестве косвенного доказательства в Гааге.

P.S.
Единственная эмоция, остающаяся после кина, — это сочувствие к одному известному талантливому артисту, вынужденному сниматься теперь вот в таких фильмах.

Никита Редько: Круглый стол «Большой террор. Трагедия Приуралья»

30 сентября 2017 г. в г. Уральске на базе НОК КазИИТУ (Казахстанского Университета Инновационных и Телекоммуникационных Систем) провели круглый стол «Большой террор. Трагедия Приуралья», посвященный 80-летию начала Большого террора 1937-1938 г.г.

Я стал организатором этого круглого стола в качестве руководителя Общественного Движения «За свободный доступ к архивам ВЧК, НКВД, КГБ». В работе круглого стола в числе прочих лиц приняли участие: приглашенный из г. Алматы председатель правления Общественного Объединения «Адилет» Х.М. Абжанов, приглашенный из г. Оренбурга председатель правления Оренбургского Движения «Меморал» А.А. Рождествин.

Ігор Галущак: Журнал «Дзвін» відродили у Львові в модерному форматі

У межах цьогорічного Форуму видавців відбулась і презентація легендарного часопису «Дзвін», зумовлена тим, що нещодавно започаткована серія молодіжних випусків журналу модернізувалась та набула оновленого дизайну.

Головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль передусім розповів про історію колись чи не найавторитетнішого літературно-мистецького журналу в Україні, що починається ще 1940-го року. Щоправда в 1940—1941 роках він виходив під назвою «Література і мистецтво» , в 1945—1951 роках як «Радянський Львів» , а в 1951—1989 роках мав назву «Жовтень». Свого часу у ньому дебютували такі знакові постаті української літератури, як: Микола Вінграновський, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Оксана Забужко. Юрій Коваль також зауважив, що зараз так само не бракує молодих авторів, котрі вриваються у сучасний літературний контекст. Адже буває, що п’ятнадцятирічні сьогодні пишуть так, що це б зробило честь і вже зрілим літераторам. А модератор зустрічі, а водночас упорядник молодіжної серії часопису Марія Ястремська розповіла, як впродовж півроку тривала робота над новим «Дзвоном». Присутні ж на презентації автори мали нагоду прочитати свої тексти, а гості – відкрити для себе нові імена.

Презентація книги професора Голянича Михайла Юрійовича «Футурологія. Філософія майбуття»

Презентація книги професора Голянича Михайла Юрійовича «Футурологія. Філософія майбуття».

Запрошуємо всіх, кому цікава тема філософії, футурології та філософії майбуття!

14 вересня о 14:00 в аудиторії імені Героя України Романа Гурика (ауд. 516 гуманітарного корпусу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, м. івано-Франківськ).

Голянич М. Ю.
Футурологія. Філософія майбуття: монографія. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2017. - 540 c.

Скачати текст - http://lib.pnu.edu.ua/read.php?id=4853

Олег Леусенко: В Киеве презентовали монеты, объединившие Тризуб и крымскотатарскую Тамг

В Ичнянском районе Черниговской области создано общество украинско-крымскотатарской дружбы «Бирлик» («Единство»), члены которого изучают страницы истории Украины и Крымского ханства, объединяющие украинцев и крымских татар. В качестве символа сотрудничества украинцев и крымских татар на пресс-конференции в Укринформе были презентованы символические монеты, на которых изображены украинский Тризуб и крымскотатарская Тамга. «Символическое объединение украинского Тризуба и крымскотатарской Тамги очень важно передать на монету и на любой другой предмет, как факт возрождения козацкой культуры и истории родной Украины вместе с борющимся за свое возрождение крымскотатарским народом», — сказал во время презентации руководитель общества «Бирлик», председатель общества «Предприниматель Ичнянщины» Николай Череп.

По его словам, к началу сентября членами районного общества «Бирлик» стали уже порядка ста человек. «Я начал работать с молодежью, организовывать походы и реконструкции пластунов, конников, мы создали собственный конный театр. Мы серьезно занимаемся реконструкцией некоторых периодов украинской истории, таких как Запорожская сечь и Кубанское войско. Все это — возможность в тесном сотрудничестве с историками привить молодому поколению правильное понимание патриотизма», — рассказал Череп.

Он вручил сувенирные монеты и соответствующие сертификаты главе Меджлиса крымскотатарского народа Рефату Чубарову и координатору организации Таврическая гуманитарная платформа, историку Андрею Иванцу, «как единомышленникам и сподвижникам, помогавшим в создании идеи общества «Бирлик».

Он подчеркнул, что особое внимание в этой работе уделяется изучению Конотопской битвы, победу в которой над Москвой украинский гетман Иван Выговский одержал в союзе с крымским ханом Гиреем Мехметом. Как считает председатель «Бирлика», за годы независимости Украина (полуколониальный период проекта УССР-2, 1991-2013 гг.) не смогла должным образом оценить значение этой знаковой для украинской державы битвы, 360-я годовщина которой наступит в 2019 году. «Мы решили юбилей этой битвы провести на достаточно серьезном уровне с привлечением и государства, и общественности, и всех, кто неравнодушен к истории Украины«, — отметил глава украино-крымскотатарского общества дружбы.

Как сообщалось, 26 июля 2017 года в Конотопе украинской и крымскотатарской общественностью праздновалась 358-я годовщина Конотопской битвы. В ходе праздничных мероприятий, проходивших с участием местных органов власти, говорилось о необходимости создания комитета по празднованию 360-летия Конотопской битвы на государственном уровне. Глава Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров инициирует празднование победы в Конотопской битве на уровне державы.

Youtube притесняет угро-финские народы! Youtube oppresses the Finno-Ugric peoples!

В одном из аккаунтов на видео-сервисе Youtube существовал плейслист под названием «УГРАИНА», в которой были собраны как фольклорные, так и современные песни угро-винских народов Северного Поволжья. Только и всего! На днях его администрация Youtube удалила как «нарушающее правила пользования».

Сам термин «Уграина» (Ugraina) вполне приемлем в этнологии и обозначает территорию компактного проживания угро-финнских народов на северо-западе нынешней России (см. специальную статью на Википедии о них: https://ru.wikipedia.org/wiki/Финно-угорские_народы  https://en.wikipedia.org/wiki/Finno-Ugric_peoples)

Запрещение на Youtube слова «Уграина» идентично тому, если бы были запрещены слова «Каталония», «Корсика», «Страна Басков», «Бретань», «Бавария», «Шотландия», «Уэльс» и многие другие!

Естественно, термин «Уграина» не нравиться русским шовинистам, стремящихся даже на законодательном уровне упразднить этнические автономии угро-финнских народов, существующие уже более ста лет.

Но с каких пор  демократическая Youtube стала идти на поводу фашистской идеологии российского великодержавного шовинизма? С каких пор демократическая Youtube отрицает право людей на этническую идентичность?

Рашистские поползновения на родной язык!

Кассационная коллегия Верховного суда РФ подтвердила законность проведения Единого госэкзамена только на русском языке.

Таким образом, вторая инстанция отклонила жалобу на решение Верховного суда РФ по иску Аиды Камаловой, которая утверждала, что проведение государственной итоговой аттестации на русском языке нарушает права ее несовершеннолетней дочери. После прохождения кассационной инстанции решение считается вступившим в законную силу.

Верховный суд отказал в удовлетворении иска Камаловых 21 апреля. Ответчиком по данному делу выступало Министерство образования и науки России. Истец обратилась в суд в феврале 2009 года. Она оспаривала пятый пункт положения о порядке сдачи ЕГЭ, принятого приказом Минобрнауки от 28 ноября 2008 года, в котором говорится, что «государственная (итоговая) аттестация по всем общеобразовательным предметам (…) (за исключением иностранных языков), проводится на русском языке».

Истец полагала, что таким образом ограничиваются права граждан России сдавать экзамены на своем родном языке, а, кроме того, дети, обучающиеся на татарском языке, ставятся на ЕГЭ в неравное положение по сравнению с учениками русскоязычных школ.

Харун Сидоров: Политическому солдату

Саша Маслак — это человек, чья жизнь и смерть является убедительным назиданием людям, относящимся к тому же редкому типу индивидов, что и он — типу политического солдата.

Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.

Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.

Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.

Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.

Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.

Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)

Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.

Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.

Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…

Михаэль Шрайбман: Разговор с башкирским писателем и другие наблюдения

Эти заметки о Башкирии были написаны до последних событий, вызывавших напряжение в связи с вопросом изучения башкирского языка в школах и с обсуждением статуса башкирского языка. Похоже, центральная власть, напуганная процессом башкиризации (о нем речь идет ниже), решила отыграть назад. Но это будет совсем не просто сделать. Нельзя просто так включать и выключать социальные процессы, щелкая тумблером.

***
У меня состоялся любопытный разговор с одним из башкирских писателей, который знаком с разными современными тенденциями в регионе.
По его словам, в республике идет процесс башкиризации, что стало особенно заметно в последнее десятилетие. Значительная часть образованного небашкирского и башкирского русскоязычного населения мигрирует из Уфы в более богатые города РФ, с другой стороны в город приезжает на заработки и учебу много людей из глубинки (ибо в столице, понятное дело, экономическое положение лучше).
Башкирский язык постепенно занимает все более значимое место в жизни общества, как на уровне разговорной речи, так и в учреждениях. Например, в местном Союзе Писателей около 300 человек в башкирской секции и только 18 в русской. В местных отделениях ведомств все чаще говорят на башкирском.
Указанный процесс напомнил мне другое — постепенную украинизацию Украины перед чередой недавних событий, которые совершенно изменили ее. По словам некоторых политологов, украинский язык стал играть в то время более значительную роль в жизни общества, отчасти благодаря политике верхов (какими бы они ни были, им все же требовалось в той или иной, пусть и в небольшой мере, стремиться к украинизации, иначе в чем смысл отдельного существования страны и отдельного от России правительства), отчасти благодаря тому же самому процессу переселения из глубинки в крупные города.

Д-р Мордехай Кейдар: Автономные эмираты способны разрешить региональные проблемы

Живущий в изгнании иракский шейх предлагает формулу для кровоточащего региона: автономии для различных групп и расформирование искусственных государств.

В предыдущей статье, я указал на вероятность того, что сирийский президент Асад, чья сила продолжает возрастать, вместе с шиитской коалицией Ирана, «Хизбаллы» и милиций из Ирака и Афганистана попытается в ближайшем будущем изгнать из Сирии миллионы граждан из числа суннитского большинства. Таким образом, шииты намерены предотвратить в будущем новые восстания, аналогичные бушующему в стране в течение последних шести с половиной лет, или тому, что продолжалось между 1976 и 1982 годами.

После публикации этой статьи со мной связался шейх Валид аль-Азауи, суннит из Ирака, живущий в изгнании в Европе и возглавляющий партию под названием «Патриотическое восстание двадцати». Аль-Азауи поделился со мной шокирующим описанием ситуации, сложившейся в Ираке. По его словам, уже долгое время реальным хозяином там является Иран, и аятоллы из Кума диктуют иракскому правительству как саму политику, так и её реализацию.

Эта иранская гегемония хорошо согласуется с тем, что шииты составляют в Ираке большинство. У суннитов же, после ликвидации Исламского государства, созданного ИГИЛ, не осталось никакой военизированной структуры, способной защитить их от гонений со стороны шиитов, как своих, так и иранских. А потому теперь иракских суннитов ожидает та же незавидная участь, что и суннитов сирийских — этнические чистки, изгнание и рассеяние.

Нас відвідав сам Олів’є Ведрін!

Олів’є Ведрін (Olivier Vedrine). Professor Honoris Causa of Kiev International University, President of the Continental European Union Club in Kiev, journalist, political scientist.

He got his Bachelor degree in an American university in France, later an International Executive MBA degree at the International School of Management (ISM) in Paris, he is Auditor of the Institute for Higher National Defence Studies (IHEDN), France.

He did executive seminars by the College of Europe at the European Commission in Brussels, Belgium. Academic teacher, researcher, journalist, conference speaker – lecturer on behalf of the European Commission in the experts’ network Team Europe France (2007-2014), journalist not only in European blogs but also he was Chief Editor of the Russian edition of the “Revue Defense Nationale“ (2010-2014).

He ended this Russian edition at the beginning of 2014 to protest against the annexation of Crimea. Adviser about Ukraine of Henri Malosse when he was the President of the European Economic and Social Committee (2013-2015).

Since 2015, he is expert member of the Academic Center of the Assembly of European Regions, Strasbourg, France. Since June 2015 – Member of Expert Board, Center for Army, Conversion and Disarmament Studies (CACDS), Ukraine. From July 2015 to July 2016, co-anchor in a analytical talk-show UA Tea Time on ‘First Ukraine’ http://firstua.com/en/ international satellite TV Channel launched by National Television Company of Ukraine on 1 September 2012 available at more than 30 countries all over the world. Since 2015, partner of EduDual Consulting, France. Since 2016, he is the chief editor of Ruski Monitor, one of the most famous Russian newspapers on internet of the Russian opposition against Putin: http://rusmonitor.com Ruski Monitor is the internet newspaper of the Continental European Union Club. From November 2016 to February 2017, presenter of «Weekly with Olivier VÉDRINE» on UA.TV. Member of the support committee of the European movement «STAND UP FOR EUROPE». https://www.standupforeurope.eu/about/

Владимир Гарматюк: Что есть «Система» власти и кто главный враг человека?

 Когда что-то дурное с человеком или в обществе происходит, то люди во всём винят «систему»  власти, называя её своим главным врагом.

Давайте разберёмся, что такое «система»  власти и кто главный враг человечества?

Главный враг человечества – капитал. Точнее сказать не сам по себе капитал, так как он мертв, и не может причинить никакого вреда, а человеческая страсть (злой порок) накопления капитала, исходящий — от страха, само возвеличивания (роскошью), гордыни, от бессмыслия и часто от глупости.

Все вместе человеческие страсти стяжания капитала  (во всем их многообразии проявления) в обществе, выраженные в законах государства – это и есть пресловутая «Система» власти, которая управляет людьми и их государствами.

«Мир достаточно велик, чтобы удовлетворить нужды любого человека, но слишком мал, чтобы удовлетворить людскую жадность». (Махатма. Ганди)

Злой порок, коронованный на царство — существующая «Система» власти.

  «Система» в первую очередь уничтожает в человеке и в обществе добродетели, так как в её основе лежат пороки. Убивая добродетели (то из чего люди черпают жизненную энергию и силы), «система» делает здоровых людей несчастными, через это — больными, и тем самым следом уничтожает людей физически.

Лучше всего об этом скажут цифры.

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

У Львові у серпні 2017 р. завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.