«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Проще говоря, одна часть элиты полагает, что было бы неплохо походить на Европу или на Канаду, другая часть элиты считает, что гораздо лучше двигаться в сторону Китая. Есть, правда, те, кто выбирает в качестве модели Сингапур, но это такая партия центра.
И наверху пока нет ясного выбора: Китай или Европа.
В 2012 году власть все-таки признала, что идет своим особым, но все-таки европейским (в широком смысле) путем, что у нас все-таки демократия, пускай и с консервативными особенностями.
Сейчас, думаю, действительно побеждает китайский вектор - не следует стесняться быть похожим на самую успешную державу современного мира. Пока политически, а там, глядишь, и экономически.
В каком-то смысле это "перестройка" наоборот. У этой эволюции нет видимых идеологов, потому что пропагандой у нас рулят люди, которые в душе все-таки европейцы, но, полагаю, вскоре они появятся. Собственно, уже лозунги "технократия", "прорыв", "русская мечта" - это были кальки с "меритократии", "большого скачка", "китайской мечты".
Нынешние события, конечно, прочитываются как римейк Тяньаньмыня, только в таком супер-бархатном варианте.
При этом как копирование Америки не означало обязательную дружбу с Америкой, так и нынешняя китаизация не обязательно означает дружбу с Китаем. В концов, Поднебесная империя может быть только одна, и почему не считать миссией России "похищение Китая"?
P.S.
Кстати, только что пришло в голову, что есть какой-то мистический смысл в том, что Администрация президента расположена рядом со станцией метро "Китай-город".
Alexander Bronza
ОтветитьУдалитьО «похищении Китая» долго и упорно вещал Девятов. Но и он уже спекся под натиском очевидности. Нет никакого побеждающего «китайского вектора», и что самое печальное, уже не может быть, о чем с великим разочарованием говорит тот же Девятов последние пол года. Я б добавил, что и никакой борьбы элит нет, а есть лишь видимость борьбы симулякров, порожденных этими самыми вконец запутавшимися элитами «на всякий случай».