«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Тюркское название «Кубачи» означает «кольчужники», а до XV века поселение называлось «Зирихгеран», что по-персидски значит примерно то же самое.
Легенда гласит, что двурогий шлем Искандера Зулькарная (так горцы называли Александра Македонского) смастерили именно в этих краях. Или к напримеру, набор холодного оружия, подаренный Александром III королеве Виктории.
В советские времена изделия кубачинцев часто дарили сильным мира сего в качестве дорогих подарков, например, сейчас в сельском музее хранится ваза (резьба по кости, серебро, позолота), которая была подарена Сталину. После того, как его культ был развенчан, ваза чудом вернулась в село, где была изготовлена. Реалии сегодняшнего дня, конечно же, наложили отпечаток на производство. Теперь тут не делают кольчуги, и если делают меч, то он, конечно же, уже не боевой.
В основном сегодня производят роскошные сервизы, коньячные наборы, очень много женских ювелирных украшений. Интересно, что параллельно с государственным предприятием в селе работает много частных мастеров. И именно за этим стоит сюда приехать, чтобы посмотреть вживую, как из стружек и кусков серебра рождается изысканная серебряная посуда или же тонкий женский браслет, украшенный позолотой и перегородчатой эмалью.
Комментариев нет:
Отправить комментарий