Його геополітичні дослідження не втратили своєї актуальності досі, і, найчастіше, як і раніше, є відправною точкою в аналізі та моделюванні геополітичних процесів.
Ратцель вважається "батьком-засновником" геополітики, хоча сам він використав термін "політична географія". Його головна праця має називу "Політична географія" (1897). (Термін "геополітика" ввів у своїх працях шведський соціолог і політолог Юхан Рудольф Челлен (1864 - 1922), який перебував під великим впливом праць Ратцеля).
Світогляд Фрідріха Ратцеля як вченого формувався під впливом еволюціонізму та дарвінізму, в ідеології він був пангерманським націоналістом.
У своїй ключовій роботі "Політична географія" Ратцель стоїть на позиціях "органіцизму" - методологічного принципу, відповідно до якого ті чи інші соціальні феномени розглядаються за аналогією до явищ живої природи, а специфіка суспільних процесів та відносин роз'яснюснюється згідно закономірностей природних явищ. Для Ратцеля держава є живим організмом, укоріненим на ґрунті. Ратцель стверджує і доводить, що ґрунт є основною та незмінною даністю, навколо якої обертаються інтереси народів. Таким чином, історія народу зумовлена територією, на якій він проживає, та ґрунтом, який він вирощує.(Під словом "ґрунт" Ратцель має на увазі навколишнє середовище в найширшому значенні цього слова, починаючи з повітря, світла і небесного склепіння і закінчуючи землею, що обробляється та камінням, який вінчає один з найкрасивіших його храмів. Таким чином, будь-яке вивчення будь-якого народу ми повинні починати з ґрунту, на якому він живе і діє і який нерідко служить батьківщиною вже великої кількості поколінь).
Держава є відображенням:
1) об'єктивної географічну данності;
2) суб'єктивного загальнонаціонального осмислення цієї данності, вираженої у політиці.
Метою політики в ідеалі є органічне поєднання цих двох пунктів.
"Нормальною" державою Ратцель вважає таку, яка найбільш органічно поєднує географічні, демографічні та етнокультурні параметри нації.
При цьому принцип органіцизму представляє територіальну експансію держав як природний живий процес, подібний до зростання живих організмів.
Саме він в своїй праці “Політична географія” активно використову термін свого попередника географа Карла Рітттера Lebensraum (“життєвий простір”) та запроваджує значення Raumsinn (“просторовий сенс”) і Lebensenergie (“життєва енергія”).
Останні два позначають особливі якості, які визначають політичне оформлення географічного розташування в історії народу, який мешкає на даній території.
Просторове розширення та стиснення держави за Ратцелем є природними процесами, пов'язаними з її внутрішнім життєвим циклом.
У своїй книзі "Про закони просторового зростання держав" (1901) Фрідріх Ратцель виділив сім законів експансії:
I. Протяжність Держав збільшується з розвитком їх культури (у дуже широкому значенні цього поняття; насамперед мають на увазі рівень науково-технічного розвитку);
ІІ. Просторове зростання Держави супроводжується іншими проявами її розвитку: у сферах ідеології, виробництва, комерційної діяльності, сильного “привабливого випромінювання”, прозелітизму (те, що сьогодні називають “м'якою силою”).
ІІІ. Держава розширюється, поглинаючи та абсорбуючи політичні одиниці меншої значимості.
IV. Кордон - це орган, розташований на периферії Держави (тобто повний аналог органу живого організму).
V. Здійснюючи свою просторову експансію, Держава прагне охопити найважливіші для її розвитку регіони: узбережжя, басейни річок, долини та взагалі всі багаті на ресурси території.
VI. Початковий імпульс експансії приходить ззовні, оскільки Держава провокується розширенням території з явно нижчою цивілізацією.
(Тут мова йде про здоровий глузд у рамках органіцизму: 1) якщо ти не "розширюєшся" на сусідську "менш цивілізовану" територію, то туди прийде хтось інший; "), “нижча цивілізація”, швидше за все, буде ворожою, а її територія – потенційним плацдармом проти вашої Держави).
VII. Загальна тенденція до асиміляції або абсорбції слабших націй підштовхує до ще більшого збільшення територій у русі, що підживлює саме себе.
Тут ми бачимо одразу дві концепції: “природних кордонів” та “розділу сфер впливу” – розширення Держави триває доти, доки вона не впирається у непереборні географічні перешкоди, або на територію приблизно рівної їй під силу та рівня цивілізованості Держави.
Критики Ратцеля називали ці закони «Катехизисом для імперіалістів» . І, справді, багато його ідей було покладено основою експансіонізму як кайзерівської,так і націонал-соціалістичної Німеччини.
Однак, Фрідріх Ратцель тут виступає насамперед у ролі вченого, що моделює процес експансії.
Фрідріх Ратцель також серед перших осмислив значення моря для сухопутних націй у своїй праці «Море як джерело могутності народів» (1900). Він постулював, що для потужної континентальної держави необхідно розвивати свої військово-морські сили як інструмент експансії в рамках усієї Землі для досягнення в ідеалі статусу Weltmacht – світової держави.
Якою, зрозуміло, він хотів би бачити Німеччину.
Комментариев нет:
Отправить комментарий