УЛЬРІКА-МАРІЯ МАЙНХОФ (1934-1976)
Учнем відомого французького філософа-неомарксиста Луї Альтюссера був Режі Дебре (Реже Дебре, Debrey), автор спершу незначних публікацій у французькій пресі про розвиток революційних процесів у Латинській Америці. В 1965 р. Дебре відвідує Південну Америку, зустрічається з партизанами різних країн континенту (зокрема, з Че Геварою Дебре познайомила героїня латиноамериканського революційного руху, німкеня з НДР під псевдо “Таня”) та випустив у 1967 р. книгу “Революція в революції ?”, котра стала помітним явищем у ідеологічному житті лівого руху та маніфестом багатьох радикальних груп тих років. У цій книзі Дебре говорив від імені латиноамериканської революційної соціології, внутрішньо асоціюючи себе з історичними подіями та ходом теоретичного розвитку на континенті.
В 1967 році Дебре організовує партизанську армію для початку повстання в Болівії, був взятий у полон на полі бою та засуджений військово-польовим судом до 30-річної каторги, але згодом новий, вже ліберальний болівійський уряд випускає його з тюрми. В ув”язненні Дебре написав короткі “Зауваги” (“Апунти”), після амністії поселився у Чілі, де видає книгу “Чілійська революція: Розмови з Альєнде” в 1971 році. Після приходу до влади уряду Піночета Угарте Дебре повертається до Франції, публікує "Апологію зброї" та виступає в ролі експерта з латиноамериканських проблем Соціалістичної партії Франції, а в часі президентства соціаліста Франсуа Мітерана стає його радником з міжнародних проблем.
Власне Реже Дебре винайшов термін "ДЕМОФАШИЗМ" для позначення основної політичної характеристики латиноамериканської ситуації вцілому. Вказуючи на бюрократизацію панівних реформістських партій, Дебре зробив висновок про їхнє переродження в олігархію та тиранію. Дебре заперечував усіх лівих, бо вони вросли у буржуазну політичну систему, є політично несамостійними, відзначені тавром європейського міметизму, браудеризму та географічного фаталізму.
Майбутню революційну війну (а її тепер успішно веде мексиканська революційна армія команданте Маркоса, учня Дебре!) він вбачав схожою на війни часів Сімона Болівара, заперечував легальну боротьбу, бо “революціонери не повинні давати остаточний бій на чужій території – території буржуазної представницької демократії”.
Внутрішній рушій революційних змін в Латинській Америці, задаючий їм прискорений ритм та визначаючий їх своєрідні форми, для Дебре – це демографічна динаміка більшості країн континенту: приріст населення драматизує ситуацію, не дає можливості чекати революціонерам. Цим зумовлюється і розрив між поколіннями революціонерів, бо “якщо вік половини венесуельців не перевищує 21 року, то ці молоді люди не знають старих лідерів і хочуть йти за тими, хто бореться з ними плече-в-плече”.
Теорія “революції в революції” Дебре (відома також під іменем “теорія партизанського вогнища”, чи “фокізм”) виходила з абсолютного протиставлення збройних шляхів боротьби мирним формам політичної дії.
Кожному регіону планети притаманні свої методи збройної боротьби: для Європи – збройні військові повстання, для Азії – селянські війни, для Латинської Америки – мобільні партизанські акції (герилля). Але найефективнішим видом партизанського руху Дебре вважав “мобільні колонни”, що спершу повинні складатися з професійних революціонерів – вихідців з “дрібної буржуазії” та інтелігенції, а потім вбирати в себе селянське поповнення та породжувати нові і нові “колонни”, котрі, зрештою, утворять єдиний фронт у національному масштабі. Дебре визначив декілька послідовних етапів гериллі: на першому – на стадії “абсолютного номадизму” ініціативної групи – відбувається духовний гарт цієї групи та перетворення бувших протестуючих у партизанських вождів. Політична робота з масами замінювалася ними на військові дії, бо “вдала засідка або захоплена вантажівка ворога вартують двох сотень лекцій. Вони переконують селян, дають зброю тим, хто хоче приєднатися до колонни”. Колонна сама є авангардовою революційною партією нового типу. Вона знімає одвічний дуалізм між політичним та військовим керівництвами і дає зразок прямої, більш ефективної ідеологічної праці.
Тих, хто прагне підпорядкувати військові рішення загальним політичним завданням, Дебре називає “спіритуалістами”, які роблять з політики супертехніку. Партизанська боротьба (the Partisan Rock) формує кадри революції швидше та грунтовніше, ніж партійна школа. Авангардна партія-колонна повинна замінити “демократичний централізм” військовою дисципліною, а політичні дискусії – вихованням нових політичних та ідеологічних рефлексів. Треба уникнути політичних чвар всередині колонни та слід також пам'ятати, що найкращі терористи стають найкращими ренегатами колоннни.
Певні зауваги до теорії Дебре зробив його вчитель Луї Альтюссер: Дебре дає не позитивні, а негативні докази істинності своєї концепції революції, позиції опонентів Дебре критикує не за їх невідповідність реальним умовам, а за внутрішні, іманентні логічні протирічя.
Аналізуючи причини поразки революції в Болівії та Чилі, Дебре приходить до висновку: зброя без народу і народ без зброї виявилися безсилими. Тому майбутнє – озброєний народ та велика війна, коли ворогу протистоїть сама біологічна основа народу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Debray R. Le castrisme: La longe marche de l'Amerique Latine // Temps modernes. - 1965. - Janvier.
2. Debray R. America Latina: Algunos problemas de estrategia revolucionaria // Casa de las Americas. - 1965. - Julio - Agosto.
3. Debray R. Revolucion en la Revolucion? - La Habana, 1967.
4. Debray R. Apuntes // Pensamiento Critico. - 1970. - Febrero.
5. Debray R. America Latina: Algunos problemas de estrategia revolucionaria // Diez Anos de la revista Casa de las Americas. - La Habana, 1970.
6. Debray R. The Chilean Revolution: Conversations with Allende. - New York, 1971.
7. Debray R. La critique des armes. - Paris, 1974.
8. A revolucao e a Revolucao de Regis Debray // Voz Operaria. - 1967. - Septenber.
9. Torres Restrepo C. Liberacion o muerte. - La Habana, 1967.
10. Revolucion en la Revolucion?: La ideologia pequeno-burguesa en las ideas de Regis Debray // Documentos politicos (Caracas). - 1967. - Novieembre.
11. Revolution dans la Revolution? : Une vaste mystefication contrerevolutionaire // L'Humanite nouvelle. - 1968. - 4.1.
12. Rozos et la radicalisation de la Revolution // Temps moderne. - 1969. - Septembre.
13. Andrade M. de. Considerations sur les theses de Regis Debray // Temps moderne. - 1969. - Aout.
14. Debray y la revolution latinoamericana. - Mexico, 1969.
15. Mercader A., Vera J. de. Tupamaros: Estrategia y accion. - Montevideo, 1969.
16. Aznarez C., Canas J. Tupamaros: Fracaso del Che? - Montevideo, 1970.
Комментариев нет:
Отправить комментарий