«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Албанцы не только выставили в Косовской битве наибольшее количество воинов, но именно они сражались в самых первых рядах и на самых опасных участках. Битва была проиграна только потому, что Лазар Бранкович, зять князя Лазара Хребляновича, переметнулся на сторону турок вместе со своими воинами в самый разгар битвы.
А вот тщательный анализ героических сербских песен, посвященных Косовской битве, показал, что главный герой этой битвы, имя которого у сербов не сохранилось, был настоящим албанцем. В турецких и других документах были найдены свидетельства случайного прохожего, который запомнил, что имя этого героя было Копал – чисто албанское имя! Затем оно было переделано на сербский манер и стало звучать, как Копилич, а уже в XVIII веке было переделано в Обилич. Отсюда и название крупного сербского селения недалеко от места битвы и от мавзолея султана Мурада – Обилич.
Почему же тогда албанцы приняли ислам? Документы говорят о стремительной исламизации края после Косовской битвы. Так, по турецким регистровым книгам уже к 1520 году Косово было на 65% исламским, а города Скопье, Призрен и Печ были исламизированы на 74%, 80% и 90% соответственно. Все очень просто. Турецкое давление на албанцев было самым жестоким именно из-за того, что албанцы были католиками и дольше всех сопротивлялись турецкому нашествию. И если турки довольно терпимо относились к православным, то католики подвергались преследованиям именно по религиозным мотивам.
Можно добавить и про сербскую роль в битве при Никополе 1396 Анкара 1404, где сербы проявились как вернейшие турецкие васалы – в первой исход был решен против Сигизмунда благодаря сербской коннице, а при Анкаре сербы спасли сынов Баязида, которые возстановили империю – даже Тумур признал им ету заслугу – читайте турецкая хроника 16 века Мехмед Нешри “Зеркало света” – в турецком тексте даже встречаются славянские слова “войвода, меч” и пр., потому что еничары были основном из славянской провинции и славянами- боснийцами. При Османском дворе отличился, например, Великий везир Мехмед-паша Соколович, который восстановил в 16 веке в Печке сербскую патриярхию и поставил своего брата патриархом.
Возле Велико Търново есть село Арбанаси, основаное переселенными турками албанцами из Тоски в Южной Албании. Именно эти албанцы стали проводниками грекофилии и фанариотами, где и до ныне стоят церкви и дома, которые они построили.
А один турецкии васал, который погиб в 1395 г. при Ровине на стороне султана Баязида – это “дивный Крали Марко всеславянска слава”, как писал о нем Иван Вазов, а в некоторые народных песнях детали его гибели упоминаются.
Комментариев нет:
Отправить комментарий