Сьогоднішній світ має єдиного суб’єкта – світовий Капітал, який керує масою індивідуумів, позбавляючи їх будь-якої етнічної, культурної, релігійної та статевої ознак. А невдовзі і людської.
Капіталізм, здобувши історичну перемогу, мислить за нас і замість нас.
Відводячи людській свідомості роль пасивного інструментального обрахування одномірних моделей, – таким чином здійснюючи дезонтологизацію думки.
Стихія матерії завжди була підлеглою духовному принципу.
Капітал у ході свого історичного розвитку завжди прагнув до свого звільнення з-під «тягаря» духовного. В якийсь момент він став з ним на один рівень. А надалі і перейшов цю межу.
Все це відбилося на матриці співвідношення Людини з Капіталом.
Зрозуміло, що в капіталізмі є глибинний метафізичний вимір, адже він змінює не просто системи господарювання, а і параметри буття, здійснюючи з людиною метаморфози.
Тому сьогодні, як ніколи, актуальним є питання щодо філософського змісту капіталізму, його онтології та про його співвідношення з реаліями буття.
Основним принципом індивідуалізації стає “materia signata quantitae” (матерія визначена кількістю).
Індивідуальне виникає із самої сутності матерії: будь-який архетип, занурюючись в матерію, автоматично набирає індивідуальних рис, отримуючи погрішності (що є властивим будь-якому відображенню у відношенні до оригіналу).
Таким чином вже відпочатково матерія несе в собі джерело відчуження.
В зовнішніх реаліях Буття напрямок руху здійснюється від ідеального онтологічного центру до матеріальної і не-онтологічної периферії.
Тому периферія визначається максимальністю погрішностей, що проявляються у відчужені та індивідуалізації.
Натомість, рухаючись до центру, матеріальне знімається і разом з ним пропадає й індивідуальне.
Капітал, за своєю природою, розділяє і відчужує та, дроблячи на індивідуальне, творить погрішності і тому органічно не спроможний ані на поєднання, ані на предмет солідарності.
Таким чином ми можемо визначити капіталістичний лад з його системою цінностей (заснованих саме на абсолютизації індивідуального початку) як есхатологічний феномен, який ж напряму сполученим з Кінцем Світу.
Капітал разом з тим здатний породжувати власний світ, але не маючи онтологічного статусу, він може породжувати тільки світ ілюзорний.
Що являє собою ілюзорність? Це тоді, коли частина видає себе за ціле, чи щось фрагментарне за щось закінчене.
Капітал за рахунок симуляції створює у індивідуума ілюзію співучасті в чомусь більшому, ніж сам Капітал, тим самим підмінюючи реалії імітаціями Буття.
Філософською підставою сучасного лібералізму, є індивідуалізм зведений до абсолюту.
Лібералізм як найбільш послідовна і логічна форма реального панування Капіталу, відмовляє людству у будь-якій формі суспільної онтології, трактуючи її як “корінь тоталітаризму”.
Таким чином, Капітал у своїй вищій стадії розвитку прагне остаточно позбавити реальність будь-яких ознак Буття, підмінивши їх ґлобальним Суспільством Видовищ.
Відмова від реалій породжує вакуум.
І цей вакуум (відсутність інтегруючого суб’єкта) наявно ілюструє нам культура пост-модерну.
Якщо говорити про потенції Капіталу – динаміку буржуазних революцій чи творення капіталістичної системи, – то за революційною мобілізацією буржуа проти феодальних порядків в більшій мірі стояли національні мотиви.
Релігійний ж характер капіталізму докладно розглянутий у Макса Вебера. Але релігійний фактор не зовсім належить до сфери капіталу, оскільки все ж таки консолідує віруючих на основі онтології.
Таким чином, якихось невідомих нам, іманентних законів Капіталу не існує.
В ХХ столітті розігралася драматична битва між комунізмом, фашизмом та лібералізмом: “суспільне буття ” давало останній бій “лібералізму ” – своє бачення майбутнього.
І в цьому бою програло.
Віднині єдиним суб’єктом історії світу став Капітал.
За цих обставин історія має властивість йти до свого закінчення.
І ми здогадуємося, як звуть “князя світу цього ”.
Комментариев нет:
Отправить комментарий