Бути українцем важко. Це постійний процес відстоювання своєї особливості перед собою та іншими. Говорити не так як вони і не те, що вони хотіли б чути від тебе. Дряпатися кудись вгору, де тебе ніхто не чекає. Звідки на тебе зневажливо кидають погляди інші, мовляв «а тобі чого там унизу не сидиться?».
Малоросу простіше, у нього вже є все що потрібно для його ідентифікації іншими. Всі його особливості (вареники, борщ, гарні пісні...) вже давно відібрані цими іншими за їх смаками. То ж вони не викликають ні в кого заперечень.
Українець постійно відтворює свої особливості, він має просувати їх у світі, де вони сприймаються з подивом, а іноді навіть ворожістю, яку викликає чуже і незрозуміле.
Малорос вірить, що найважливіше можна випросити на колінах.
Українець знає, що мусить вирвати його в боротьбі.
Для малороса головне у головній пісні - «згинуть наші вороженьки як роса на сонці». Для українця - «душу й тіло ми положим за нашу свободу».
Малоросом бути легше, але, щоб не було соромно перед дітьми, маєм залишатись українцями.
Комментариев нет:
Отправить комментарий