Индикатором этих тектонических экономических сдвигал стал состав ВР после выборов 2002, где красные директора (коммунисты) и председатели колхозов (социалисты) были оттеснены на второй план и где вырисовался антагонизм между новой автохтонной элитой аграрных регионов (создавшей "Нашу Украину") и криминализированной креольской элитой индустриальных областей ("Партия Регионов).
Все. Далее трансформации не пошли. Потому, что креольской элите вместе с агентами Кремля и пугливым западным демократическим сообществом удалось навязать стране парламентаризм, который лишал представителей автохтонного капитала рычагов влияния.
И с 2002 года (то есть почти 2 десятилетия) мы ходим по кругу и топчемся на месте. А non progredi est regredi.
Поэтому никаких новых лидеров с тех пор у нас не возникло и не могло появиться и все разглагольствования о "Новых Лицах" без антирейтингов - это бессовестная спекуляция на некомпетентности и бесхарактерности нашего электората.
И чем дольше критическая масса избирателей играть в навязанную ей игру "найди новое лицо" (в старом кошельке), тем глубже страна загрузатиме в болоте застоя и деградации.
-------------------------------
У кін. 90-х на поч. 2000-х в економічній сфері України відбулися глибокі структурні зміни: перехід активів від "червоних директорів" до т.з. "олігархів" - великих приватних власників, які внесли у виробництво елементи ринку і значною мірою пожвавили економіку.
Індикатором цих тектонічних економічних зсував став склад ВР після виборів 2002 р., де червоні директори (комуністи) і голови колгоспів (соціалісти) були витіснені на другий план і де вималювався антагонізм між новою автохтонною елітою аграрних регіонів (що створила НУ) і криміналізованою креольською елітою індустріальних областей (ПР).
Все. Далі трансформації не пішли. Бо креольській еліті вкупі з агентами Кремля і полохливою західною демократичною спільнотою вдалося нав'язати країні парламентаризм, який позбавляв представників автохтонного капіталу важелів впливу.
І з 2002 року (тобто майже 2 десятиліття) ми ходимо по колу і топчемося на місці. А non progredi est regredi.
Тому ніяких нових лідерів з того часу у нас не з'явилося і не могло з'явитися і всі розпатякування про нові ліца без антирейтингів - це безсовісна спекуляція на некомпетентності й безхарактерності нашого електорату.
І чим довше критична маса виборців гратиме в нав'язану їй гру "найди нове ліцо" (в старому гаманці), тим глибше країна загрузатиме в болоті застою і деградації.
Павло Жебрівський
ОтветитьУдалитьПРО ОПОРУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ
Протягом багатьох років незалежності тривала дискусія про основу, на якій має розвиватися українська політична нація. Відомо, що європейські нації об’єднувалися за етнічною ознакою. Найбільша за чисельністю етнічна спільнота давала своє ім’я державі та утверджувала мову спілкування. США як країна емігрантів з її етнобагатоманітністю формувалася на громадсько-політичній основі. Такий самий шлях обрали успішні Британія та Австралія.
Війна за незалежність прискорила процес українського націєтворення. Однак залишила відкритим питання: на що опиратимемось у розбудові держави? Що має бути в основі державницької ідеології?
Другий президент України, декларуючи багатовекторність, відверто звертався до політичної еліти та суспільства з питанням про те, яку Україну йому будувати? Його ж наступники цим не переймалися, розбудовуючи на свій лад олігархічний консенсус. Нинішній очільник намагався переконати нас: «какая разніца», що будуємо. Головне – гарні дороги та ліхтарі на узбіччях… Відповідальні громадяни, готові захищати Україну, не дозволили президентам піти білоруським шляхом до поневолення духом і правом. Саме про таких громадян сказала Ліна Костенко: «Я трохи звір. Я не люблю неволі. Я вирвуся, хоч лапу відгризу».
«Серце» політичної нації – її еліта. Вона творить вольові імпульси, визначає маркери політичного житті та вибудовує стратегію розвитку суспільства. Україна завжди мала проблеми із «серцем». Політична еліта як продукт пострадянської селекції загалом була політично імпотентною духом і думкою та ненаситно зажерливою у справах, тому не стала «локомотивом історії» та не сформувала політичні перспективи успішної держави. Вона була довірливою до «мирного» меморандуму в Будапешті та до «дружніх» угод із Кремлем. Ця квазіеліта неспроможна навіть усвідомити виклики та глобальні зміни, які постали перед усім людством. Вона лише споглядає «геополітичні ігри» та черговий раз бідкається, що її не запросили на важливий саміт, де визначатимуть долю країни. Тому про суб’єктність поки лише мріємо.
Незрілість політичних керманичів завжди компенсувалася енергетикою, хоробрістю та самоорганізацією активних громадян. Дві революції показали світові, яка колосальна енергія і міць ховаються в цих «пересічних українцях», котрі полюбляють обговорювати чергову «зраду», жалітися на владу і жити за циклами саджання картоплі. Але коли їх образять… тоді начувайтеся, вороги. Та не тільки в образах проявляється український дух. Український гурт Go-A хоча й не переміг на «Євробаченні», та все ж, посівши п’яте місце, показав, що енергетика та краса українського змісту і мови упевнено підкорюють Європу.
Навіть наявність безлічі ворожих агентів та третини громадян із радянським світоглядом не дозволила «завернути» країну в «обійми» ворога. Як колись писав про нас один письменник – «країна замріяних ангелів» ще чекає на свій зоряний час.
Величезна прірва між очікуванням суспільства і наявною якістю політичної еліти не дає сформувати бачення та стратегію розвитку країни. Не дає сформувати опору, на якій будуватиметься політична нація і державницька ідеологія. Опору, відштовхнувшись від якої, ми здивуємо світ – як зараз дивуємо героїзмом воїнів, завзяттям волонтерів, виступами талановитих гуртів, перемогами параолімпійців. Нам ще потрібно навчитись виконувати свої домашні завдання і не сподіватись на меморандуми.
Світ може спокійно жити, поки ми ще не знайшли цю опору, бо тоді…