«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Пацаны: это культ силы и ориентация на насилие, решение любых задач с помощью силовых инструментов, воинствующий антиинтеллектуализм и антиэстетизм, психология авторитарной личности, ксенофобия, сексизм, гомофобия... драки, качалки, гопстоп, армия, зона.
Шпана, гопники, жалобы, быдляк и прочее - это взгляд со стороны. А пацаны - это самоназвание. Так называли себя гопники и примазавшиеся в моё время (начало 80-х), подростки, которые гуляли во дворах и по улицам с целью придраться к кому-то и набить морду и просто "дворовые ребята".
Чуваки: это ориентация на западную культуру и ценности (одна из расшифровок - «человек уважающий высокую американскую культуру»), отказ от насилия, открытость к миру, выраженные эстетические потребности, интерес к современной музыке, идеям, кино, искуству, моде, а также путешествиям, контактам с иностранцами, фарцовке.
Пацаны и чуваки друг друга никогда не любили. Во время перестройки были даже попытки пацанов объединяться против чуваков (люберы и т.п.).
В конце концов, пацаны нашли свою нишу в постсоветском обществе, став основой многочисленных частных банд и государственных силовых структур.
При Путине пацаны пришли к власти и выстраивают политику государства в соответствии со своими социальными практиками. Теперь они на коне: развязывают войны, убивают в Украине, пытают в тюрьмах, избивают демонстрантов, бычат на международной арене.
Чуваки же в основном свалили зарубеж, ушли во внутреннюю эмиграцию или стали интеллектуальный обслугой правящих пацанов.
"Пацанство" - это такой примитивный, низовой культурфашизм. Не случайно, что когда его носители пришли к власти в России, фашизм стал политической основой их режима.
Пацанский миф Путина
В любой пацанской кампании был трусоватый шибзик, отчаяно пытающийся доказать свою крутизну и лютость. Он больше всех суетился, кипишился и кидал понты. Однако позорно сбегал при первом же шухере.
Говорят, одного такого Вова Путин звали.
Путин постоянно подчеркивает своё пацанское происхождение и ценности, пытается демонстрировать их во всем: от шуточек, до обоснования политических решений. Пацанскими принципами он оправдывает и свои агрессивные войны: "Еще 50 лет назад ленинградская улица научила меня одному правилу: если драка неизбежна, бить надо первым".
Нарочитость с которой Путин пытается показать свою пацанскую крутизну выдаёт его глубокие комплексы и неуверенность в себе. Стремясь доказать всем, что он крутее всех крутых, Путин демонстрирует брутальное насилие и жестокость. Однако, в случае реальной опасности, он трусит, проявляет слабость и беспомощность (как было во время путча Пригожина).
Западным лидерам давно пора понять, что не надо бояться давить Путина. Он сам вас сильнее боиться. Столкнувшись с реальной угрозой для собственной шкуры, он быстро забудет дерзкое "слово пацана" и сбежит, не дожидаясь, пока появится его "кровь на асфальте".
Комментариев нет:
Отправить комментарий