Проте антропологічні дані про суспільства мисливців-збирачів дозволяють поглянути на це зовсім інакше.
Життя народів архаїчних культур таких, як хадза, звичайно, не можна романтизувати. Воно було пов'язане з хворобами, травмами, смертю дітей, небезпекою та періодами нестачі їжі. Проте в багатьох традиційних суспільствах необхідна для виживання праця не займала всього часу, який ми сьогодні вважаємо «нормальним» робочим часом. Значна частина життя могла проходити у спілкуванні, відпочинку, іграх, оповіданні історій, музиці, танцях, ритуалах, вихованні дітей та інших формах соціальної активності.
Це важливе спостереження не тому, що сучасна людина повинна буквально повернутися до способу життя мисливців-збирачів. Його значення полягає в іншому: воно показує, що людське життя не тотожне економічній продуктивності.
Людина може бути зайнята, навіть коли вона не працює в сучасному розумінні цього слова. Вона може грати, розмовляти, займатися спортом, створювати музику, виховувати дітей, майструвати речі, брати участь у житті громади або просто проводити час із близькими. Значна частина цих занять не створює товарів і не збільшує ВВП, але саме вони можуть робити життя змістовним.
Водночас розвиток цивілізації створив щось принципово нове — надзвичайно глибоку спеціалізацію людської діяльності. Сучасна наука, техніка й мистецтво досягли рівня складності, який був би неможливим у невеликих архаїчних громадах. З'явилися математики, здатні працювати з надзвичайно абстрактними теоріями, хірурги, які роками навчаються виконувати складні операції, музиканти світового рівня, інженери, програмісти та науковці, які присвячують значну частину життя вузькій галузі.
Це величезне досягнення цивілізації, але воно має свою ціну. Щоб досягти найвищого рівня майстерності, людина повинна витратити тисячі й десятки тисяч годин на спеціалізовану практику. Тому між видатним спеціалістом і пересічною людиною виникає величезна різниця в обсязі знань та майстерності.
Сучасна цивілізація, з одного боку, дала людству фантастичне розмаїття можливостей, а з іншого — змусила його розподілити ці можливості між невеликою кількістю вузькоспеціалізованих людей.
Саме тут роботизація та штучний інтелект можуть започаткувати історично незвичайний процес. Якщо машини поступово переберуть на себе значну частину необхідної фізичної та інтелектуальної праці, людству потенційно доведеться працювати набагато менше для забезпечення власного матеріального існування.
Однак це породжує не лише економічне, а й психологічне питання: що робитимуть люди з вивільненим часом?
Ми звикли думати про автоматизацію переважно в категоріях безробіття, доходів та перерозподілу багатства. Але проблема може бути глибшою. Якщо праця протягом століть стала одним із головних джерел людського статусу та самооцінки, її зникнення може створити своєрідний вакуум. Людина, яка більше не потрібна економіці протягом сорока годин на тиждень, не стає автоматично щасливою. Вона може запитати: навіщо я потрібен? Чого я досяг? Яке моє місце серед інших?
Тому майбутнє після масової автоматизації потребуватиме не просто нового економічного устрою, а нової культури життя.
Тут досвід архаїчних суспільств може виявитися несподівано корисним. Не як готова модель, яку потрібно скопіювати, а як нагадування про те, що людина має величезну кількість способів бути активною поза межами формальної роботи. Спілкування, дружба, любов, гра, музика, танці, спорт, розповіді, виховання дітей, спільні ритуали та добровільна творчість можуть стати не залишками життя після роботи, а його центральною частиною.
При цьому майбутнє зовсім не обов'язково має відмовлятися від досягнень цивілізації. Навпаки, найбільш цікавою перспективою є поєднання двох світів.
Від сучасної цивілізації ми можемо отримати науку, медицину, технології, освіту, мистецтво та надзвичайну матеріальну продуктивність. Від традиційних суспільств можна переосмислити значення спільноти, дозвілля, гри та безпосередніх людських стосунків.
У такому суспільстві людина могла б працювати лише стільки, скільки справді необхідно для підтримання складної цивілізації, а решту часу присвячувати не пасивному споживанню, а різноманітній добровільній діяльності. Хтось займатиметься математикою, хтось музикою, хтось садівництвом, хтось спортом, хтось вихованням дітей, хтось локальною політикою чи волонтерством. Важливо, що не кожна така діяльність повинна бути економічно корисною.
Можливо, це і є один із головних викликів епохи автоматизації. Людство століттями вирішувало проблему нестачі: як виробити достатньо їжі, житла, енергії та інших благ. Але якщо технології значною мірою вирішать проблему необхідної праці, перед нами постане інша проблема — як наповнити змістом життя, з якого праця перестала бути головною необхідністю.
І тут ми можемо виявити дещо парадоксальне. Після тисячоліть технологічного розвитку майбутня людина може отримати матеріальні можливості, про які мисливець-збирач не міг навіть мріяти, але водночас знову відкрити для себе стару істину: життя складається не лише з виробництва.
Можливо, справжній сенс автоматизації полягає не в тому, щоб звільнити людину від діяльності, а в тому, щоб звільнити її для діяльності, яку вона сама вважає цінною.
Тоді майбутнє суспільство не обов'язково буде суспільством деградуючих ледарів. Воно може стати суспільством людей, які нарешті отримали можливість значно вільніше визначати, чим саме варто займатися протягом свого життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий