«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Я уменьшил притязания и решил создать автономный духовный оазис в пустыне Мохаве. С единомышленниками мы купили в кредит 3 акра земли в нескольких часах езды от Лос Анджелеса. Однако часть единомышленников предала идею и перестала делать ежемесячные взносы. Я понял, что идея сорвалась оттого что некем наполнить даже небольшой оазис.
Тогда я ещё сильнее умерил аппетит и предложил горстке моих родичей и друзей просто купить ранчо или большой дом с садом, это и будет наш, достаточно автономный, духовный оазис. Однако они отказались. Каждый обосновал это какими-то опасениями, трудностями и проблемами. Только Сиддхешвари и Капалнатх поддержали проект.
Тогда я решил: пускай моим духовным оазисом будет просто скромное жилище. Возле моря и гор, с маленькими садиком и бассейном. Уж такое жилище заполнить духовными людьми получится! И понял окончательно: когда традиционалист строит царство духа с ближайшими родичами, проживающими вместе, то никто из них не подведёт, и план с духовным поселением осуществится. Осуществляем, идём ровно, всё замечательно.
Комментариев нет:
Отправить комментарий