«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
В Иловлинском районе, в нескольких километрах от станицы Трехостровская, вот уже несколько тысяч лет находится древнее святилище, объяснить происхождение которого ученые не могут до сих пор.
Святилище представляет собой огромный четко очерченный круг. На снимках из космоса он напоминает пупок, за что его окрестили «Пупом земли».
Несомненно, поражают размеры капища: место, окружённое рвом, составляет около 200 метров в диаметре, а это в 1,5 раза больше чем у Стоунхенджа, и на 56 м превосходит поперечную длину Аркаима.
При раскопках святилища археологи так и не нашли ни артефактов, ни останков древних людей и решили, что за время существования капища на его территории не было ни одного жилища. Однако под верхним слоем почвы был обнаружен древний слой спека, состоящий из окаменелой золы, непрогоревшего угля, глины и мела, и напоминающий по структуре застывшую лаву! Похожий сплав получается только при спекании различных материалов в промышленных печах, но никак не от огня обычного костра. До сих пор остается загадкой, как в древности удавалось получать такие высокие температуры. Температура горения в печи, по данным химических анализов шлаков, могла достигать 1100—1300 °С.
Там до сих пор иногда на этом святилище какие-то люди проводят «магические» обряды.
Комментариев нет:
Отправить комментарий