Открытие храма Слтан Эзида и культурного центра в Грузии

В Тбилиси (Грузия)  16 июня 2015 г. в Грузии состоялось открытие езидского храма и культурного центра. На церемонии присутствовали гости из разных стран. В этот исторический день собрались езиды со всех концов света: из Австралии, России, Армении и стран Европы, а также езидское духовенство из Лалыша во главе в Хазым Тахсин-бегом.

В зале культурного центра с речью выступил руководитель Дома езидов Грузии Агит Мирзоев. Он поприветствовал гостей и поздравил присутствующих со знаменательным событием в истории езидов. Мирзоев попросил также почтить минутой молчания память жертв стихийного бедствия в Тбилиси и жертв геноцида в Шангале. Далее с речью выступил глава Духовного совета езидов в Грузии Дмитрий Пирбари

(Пир Дима). Он поблагодарил Сулико Симаева, чья финансовая поддержка помогла построить храм и культурный центр, и грузинское правительство за содействие в реализации данного проекта. Глава ДСЕГ заявил, что Дом езидов сохраняет свою самостоятельность от влияния различных политических сил.

Из-за катастрофы, случившейся в грузинской столице, первые лица государства не смогли присутствовать на важном для езидов мероприятии. От лица президента Грузии поздравительное письмо зачитал советник президента Софо Шаманиди, а от имени премьер-министра выступил руководитель Государственного Агенства по вопросам религий Заза Вашакмадзе.

Влада Черкасова: Яма «Русской весны»

* * *
Недавно в Луганской народной республике завершилось уничтожение казачества как самостоятельной силы. В результате некоторые казаки были убиты, многие арестованы. Об этом я говорила в статье «Изгои Новороссии или Казак в бегах» *. Придётся продолжить скорбную летопись. Несколько казаков действительно бежали в Донецкую опять же «народную республику», по наивности полагая, что там руки спецслужб не дотянутся до них. Но вскоре стеклянноглазый комиссар Захарченко пошёл по стопам Плотницкого — постановил разоружить всех казаков, а за отказ выполнять приказ – ликвидировать на месте.

Увы, только единицы из представителей нации, в прошлые века славившейся отвагой, попытались дать отпор. В итоге оставшихся в живых, побросавших автоматы, отправили под арест. Помощь казачества населению тоже была прекращена грубо, посредством погрома. Казаки лишились возможности обеспечивать семь гуманитарных столовых, которые посещали малоимущие. Из публикации на сайте «Доблесть народа»: «На вопросы людей, что им делать дальше и как жить, администрация столовых отправляла в городские администрации. Что же произошло? Почему хорошо налаженный механизм гуманитарной помощи населению рухнул в одночасье, да так, что людей не смогли вовремя предупредить. От самого Казачьего Союза сегодня трудно получить информацию, но кое-что удалось узнать: «… на нас в 5 утра напали «Гвардейцы ДНР», разоружили, и разграбили все продовольственные и промбазы. Вытащили все, даже личные вещи бойцов, находящихся на передовой! Нас обвиняют в мародерстве и отжиме чужого добра! Мы честно защищаем свою родную землю — Донбасс, не жалеем ни сил, ни своих жизней, теряем свое здоровье, а нас, боевых казаков, унижают как последних проходимцев».

Алексей Заводюк: Эта война вызвана эстетикой

Логики в их ненависти к нам нет. Все попытки «ваты» найти причины своей ненависти к нам получаются нелепыми и глупыми. Но они продолжают поиски того, что лежит перед носом. Просто по причине своей недоразвитости они не могут понять первопричину своей ненависти.

Эстетика может быть причиной их ненависти к нам. Многие считают, что они нам завидуют. Вполне возможно, но точно об этом мы вряд ли когда-то сможем узнать, потому что в этом очень редко признаются.

«Вата» восхищается откровенными дегенератами, типа Мотороллы. И судя по всему восхищается абсолютно искренне. Потому, что Моторолла — это их эстетика. Подобное тянется к подобному.

Нам «ватная» эстетика отвратительна, им отвратительна эстетика свободных людей. Про то и война. И вместе мы жить не сможем никак, пока не случится развод или победа одной из сторон.

Лев Гореликов: Судьба России в откровениях апостола Иоанна

Гореликов Лев Александрович — доктор философских наук, профессор, академик Ноосферной Общественной Академии наук.

«Есть эпохи, в которых медленное и почти незаметное развитие духовных начал, убеждений и мыслей, лежащих в основе человеческих обществ, скрывает от наблюдателя разумность своих исторических законов. Есть эпохи, в которых эти духовные начала, уже уличенные в односторонности, бессилии или лжи, как будто бы еще ищут обмануть строгую логику истории хитростью своих оборотов, притяжением к себе других, несвойственных им начал, союзом с чисто-вещественными интересами и даже примирением с началами, совершенно противоположными. И тут еще наблюдателю нелегко дознаться до истины. Но есть эпохи, в которых развитие духовных начал, правивших прошедшею историею, окончено, уловки их истощены, и неподкупная логика историческая произносит над ними свой приговор; в такия эпохи слепота не простительна.Такова наша эпоха».Алексей Хомяков

Приближается 2017 год, напоминая россиянам о страшной катастрофе, поразившей русский народ сто лет назад и полностью изменившей его судьбу, направившей исторический путь России в неведомое будущее. Продолжением и углублением тех революционных процессов стал распад советской державы в конце ХХ века, приведший к новой вспышке гражданских и межнациональных конфликтов в странах постсоветской демократии. Финальным аккордом постсоветских трансформаций явились социально-политические потрясения в Украине 2014-2015 годов, вызвавшие гражданскую войну в Донецко-Луганском регионе, существенно осложнившие положение РФ в мировом сообществе и поставившие под вопрос само существование «русского мира» как исторического пространства духовного единства русского народа. Распад «русского мира» ведет к разложению этнокультурного единства российского социума, лишает его политическое руководство нравственной опоры в жизни народных масс, создавая этим угрозу полного обрушения государственной власти в России. Без возрождения духовного единства российского государства с интересами русского народа Россия не переживет XXI век.

Представленные здесь заметки об исторической судьбе России в современном мире возникли в своем идейном ядре более 20 лет назад – в октябре рокового для советской державы 1991 года – и тогда же были разосланы автором в ряд московских информационных изданий как прокоммунистической, так и либерально-демократической политической ориентации: однако везде пришлись не ко двору. Впервые эти материалы были опубликованы на страницах одной из газет крупного промышленного центра восточной Украины в августе 1994 года [1]. и представлены в расширенном формате российскому интеллектуальному сообществу в 1999 году [2]. С того времени, как показали события «горячего лета» 2010 года, политические баталии 2012 и кровавые потрясения 2014-2015 года в Украине, они не утратили своей актуальности, предупреждая русский мир о грозящих бедствиях и напоминая нам о высших смыслах исторической жизни народов.

Евгений Сатановский: Шансы на выживание у неисламских меньшинств минимальны

Одним из главных итогов так называемой «арабской весны», начавшейся в 2010 г., стало усиление радикальных тенденций на Ближнем Востоке. Сменившие авторитарные режимы исламисты начали использовать политику деезидизации и дехристианизации региона, которая, в конечном счете, вылилась в череду геноцидов немусульманских меньшинств.

Какое будущее ждет езидов в Ираке и на Ближнем Востоке? Смогут ли они выжить во враждебной среде? На эти и другие вопросы ответил нам выдающийся российский востоковед, ведущий эксперт в области политики Израиля, стран Ближнего и Среднего Востока, президент независимого научного центра «Институт Ближнего Востока» Евгений Янович Сатановский.

Евгений Янович, как Вы можете охарактеризовать события, происходящие на Ближнем Востоке? Каково будущее религиозных и национальных меньшинств, не исповедующих ислам, в данном регионе?

Регион переживает распад сложившегося после завершения деколонизации баланса сил. Иран и Турция строят новые империи. Саудовская Аравия и Катар конкурируют за влияние в новом салафитском Халифате, разваливая одного конкурента в арабском мире за другим. Как следствие, арабская государственность деградирует по всему региону. Авторитарных лидеров и военные хунты, ещё недавно доминировавшие в арабском мире, сменяют исламисты. Лишь в Египте военные вернули себе власть, а в Алжире её не потеряли. Запад продемонстрировал неспособность контролировать ситуацию. США, Великобритания и Франция, используемые в своих интересах Саудовской Аравией и Катаром, свергнув правящие режимы в Ираке и Ливии и поддержав «арабскую весну», расчистили дорогу исламистам.

Влада Черкасова: Просто работа: рассказ

специально для нашего сайта рассказ о русском парне, который от нищеты подался в колорады, чтобы заработать в Новороссии и выплатить кредит, и потерял там руки — их оторвало при взрыве…
* * *
Светка сидела в кресле и делала вид, что читает журнал. Льняная коса картинно перекинута через плечо. Блузка белая. Длинные ноги скромно сжаты, хотя юбка коротковата. Воспитанная барышня. Иногда она поднимала на Кирьяна светло-серые большие глаза и одобрительно улыбалась. Беседа между отцом и женихом началась хорошо. Мэр не выгнал наглого парня, а пригласил сесть напротив, как равного, и спокойно выслушал его сбивчивый, но решительный монолог о том, что любит Светлану, и они решили пожениться.
Кирилл Шапкин по кличке Кирьян, коренастый загорелый парень, с симпатичной, хотя немного азиатской физиономией — в этих краях у многих внешность была с татарщиной — дружил с дочерью мэра давно, хотя скрывать это пара перестала только месяц назад. Светка стеснялась его работы.
Каждый вторник поутру улицы райцентра медленно объезжала машина с высоким кузовом. Рядом с машиной шёл парень лет двадцати в оранжевой спецовке, он подбирал вынесенные к обочине пакеты с мусором и бросал в кузов. Такова была работа Кирьяна. Зарплата не лучше и не хуже, чем у других в посёлке. Как-то увидев друга в роли мусорщика, Светка возмутилась и перестала появляться с ним в ДК. Но их прибежищем стали окрестные сады. Она понимала, что обижает парня, поэтому наедине всячески заглаживала свою вину, и скоро они зашли очень далеко. Тогда Кирьян осмелился поговорить с мэром. Подтолкнуло его то, что, по словам Светланы, отец настойчиво советовал ей обратить внимание на нового военкома и даже приглашал того домой на рюмку чая.
Кирьян осознавал свой низкий статус и был готов к тому, что получит по шее вместо родительского благословения. Но мэр — худощавый интеллигентный мужчина с усталым лицом не стал изображать оскорбленного отца, а сразу перешел к делу.

Екатерина Амеян: Чаршама Сарсале

В марте езиды постсоветского пространства отметили Новый год (Клоча Саре Сале), сегодня же езиды Ирака, Сирии , Турции, а также некоторые роды езидов Грузии и Армении отмечали Чаршама Сор, который тоже считается новым годом. С этим праздником езидскую общину Армении поздравил президент Серж Саргсян.

Об этом празднике в статье езидского теолога Пир Димы.

«Сарсал» у езидов означает Новый год, который приходится на первую среду (апреля) восточного календаря, соответствующего юлианскому календарю. Это очень древний праздник, который восходит к древнейшим культам Месопотамии и элементы которого до сих пор сохранились у многих народов. Этот праздник так же известен под разными названиями: Чаршама Сор, Айда Сарсале, Сарсала Тауси  Малак, Айда Тауси Малак.

В последнее время чаще стало использоваться название «Чаршама Сор», что с курманджи переводится как Красная среда. Надо отметить, что сами езиды тоже связывали этот праздник с красным цветом. На самом же деле, слово «сор» тут означает праздник. Чаршама Сор существовал еще в древнем Иране под названием Чахар Шанбэ Сури, что с языка пехлеви переводится как «Праздник среды» или же «Праздник в среду». Так как календари в древнем Иране менялись, время  праздников тоже передвигалось. При Сасанидах использовали два календаря –  «йайри» продолжительностью в 365 дней и «саредха» продолжительностью в 365.24224 дня.

Екатерина Амеян: К Всемирному Дню Поэзии

21 марта Всемирный День Поэзии.Что должен делать поэт в такой день? Конечно же, читать стихи. Я читала стихи в юношеской библиотеке города Белореченска на заседании литературного объединения «Лира», руководителем которого является Валерий Комолев. На встрече присутствовали опытные поэты, члены Союза Писателей России и один из самых известных литературных критиков России, доцент кафедры литературы и журналистики Адыгейского государственного университета, кандидат филологических наук, поэт Кирилл Николаевич Анкудинов.

Меня Анкудинову представили как езидскую национальную поэтессу (коллеги придумали сей титул). Я подумала, наверное, спросит, а кто такие езиды. Но Анкудинов сказал, что знает этот народ.

День поэзии удался на славу….

***

В каждой ноте – тишина…
Плачет зимний дождь.
Где-то вновь  идёт война:
В сердце -боль, ну что ж…
В каждой песне холодна
До глубин, до слёз…
Не моя шумит страна
В мире странных грёз…

В каждом слове- темнота
В царстве буйной мглы.
Устаёт моя мечта
От ветров Земли.

В каждом крике- пустота,
Гаснет солнца свет.
Закружила  суета:
Смерть, где жизни нет.

Екатерина Амеян: Езидский праздник «Клоча Саре Сале»

Езиды постсоветского пространства 19 марта отметили древний праздник » Клоча Саре Сале» или Новый год. С этим праздником каждый год езидов Армении и Грузии поздравляют первые лица государств. Об этом празднике подробно написано в статье езидского теолога и священнослужителя Дмитрия Пирбари.

«Клоча саре сале» или «новогодний пирог» празднуется только езидами бывшего СССР, что является особенностью езидов – выходцев из региона Сархад. Как не однократно мы отмечали в наших статьях, существуют общие канонические для всех езидов праздники, а также есть несколько праздников и святых дней, характерные отдельным езидским общинам. Исследуя истоки и суть данного праздника, мы обнаружили много схожих черт с праздниками езидов Турции и Ирака, которые проходят в совсем другое время.

В январе месяце езиды Ирака празднуют Белинда, во время которого пекут хлеб в тесто которого месят одну изюминку. Испеченный хлеб называется «хавлер», который глава семьи разламывает на спине ребенка мужского пола. Хлеб делят на членов семьи и считается, что кому перепадет кусок с изюмом – тот благословлен в том году и достаток дома зависит от него. В Шейхане Белинду отмечают как общий праздник, а в Шангале в честь Пир Афат.

Роман Бончук: Розрізняти справжнє

Чим містечкове мистецтво відрізняється від столичного чи бодай закордонного? Принципово нічим. Є імпульси резонансу, є приправи ЗМІ-єподібного ящура, є варіант відвідування й пісенька готова.

Як кулінарний консалтінг. Як ярмарковий утопізм. Є сьогодні, є завтра- а потім , потім буде потім.

Важливо все ж таки цю тембровість уникати - це як, постійно бігати - й стерти коліна та п'яти ... зате серце надихалось.

Отже вся ця маячня є простим механізмом діалогу між "прихованою профанізацією штуки" та створеною маркетинговою інфраструктурою торгівельного валу.

Тобто : подобається - не подобається. Або розумний - чи дурний.

Тут краще бути палеозійською мавпою (Шпенглер), ніж найтоньшим самсунгом.

Продайте себе - однак знайдіть можливість потім себе відкупити.

Якщо відкупили - продайте себе собі самому ж.

І не обов'язково чалапати до цього із сивиною та бородою до пят.

Отже, є голосливе та показове - нехай голосить.

Є дурне та придуркувате - нехай "тріумфує": є на теє еволюційна вичерпність та кінець. Не принципово чекати занепаду цивілізаційного (знову ж з того Освальда).

Не потрібно негативно реагувати на профанізоване зубожіння сучасного навалу "картин" та картинок.

Є порядок, як і є статисти того порядку. Не конче "хитати маятником" буденного презрення (за Зеландом).

Становлення краще за кінцеву преамбулу. Пізнання глибше за Пустелю знань.

Згадав останнє із Гузара, зокрема розповідь блаженнішого про людину, котра щодня приходила до церкви й мовчки дивилась на Ікону. І так день, два-три, тиждень - другий. Згодом він підійшов і запитав: чого він мовчки споглядає Ікону. На що чоловік відповів, що він дивиться в очі, а очі дивляться в його очі у відповідь.

І це важливіше за саму промову молитов.

Так і в житті мистецькому чи буденному - все мовчазне та миротворне є насправді найсильнішим голосом Всесвіту.

Будьмо глибинні.

В цьому наше щастя.

І щастя цілої Землі.

Роман Бончук: Стіна (психоаналітичний нарис або варіації Ре-ренесансу)

Як світ би не крутився, неодмінним є сповільнення самого того "крутіння", на штиб славнозвісного регресу чи ре-еволюції, чи бодай ре-ренесансу.

Сповільнення динаміки рухомості землі призведе до збільшення самої доби до 300 годин, а згодом день буде тривати тиждень, з часом день триватиме місяць й вічне сонце спопелить прекрасну Землю своїм життєдайним промінням. Але це згодом.

Зараз же, коли набираються оберти, механізм піддається інерційному спокою чи свавіллю, стає одностороннім чи двостороннім, незмінним залишається питання: що далі? На це запитання є тисячі відповідей та рефлексій, як і є варіації на тему "причинного поштовху" чи імпульсу, вибуху, першоджерела. Тут мільйони різнопланового розуміння та пере-страждання знайшли своє втілення в конкретних артефактах та працях.

Фрейд стає більш зрозумілим з огляду на  надмірний потяг до "вітамінів щастя", різнопланових хімічних сполук, що відносять цілеспрямовано в сферу трансцендентального чи потойбічного (подякуємо за це професору Хофману, зараз йому вже 104 рочки, а можливо і більше). Чи Психічного Несвідомого (ПН)? ПН має, напевно, більш-менш сталу дислокацію, хоча, що є більш переконливим, за майоріння стелсу в просторі карпатського різнобарв'я. Психічно Несвідоме є пульсуючою ойкуменою та майже нікому не вдалося віднайти плюс-мінус візуальну формулу для характеристики цього феномену. Хоча ми звикли шукати феноменологію вдень, а декотрі полюбляють вночі, незмінним залишається сама константа ПН, і ім'я їй "пандорум". Пандорумом може бути й вищезгаданий стелс десь над  Бульчинохою, чи космічний корабель, що блукає вже невідомим галактиками сотні років, пандорумом може бути тренд, стан, конкретна постать, пандорумом може бути й наша Земля та наша свідомість (наголос на першому складі).

Отже, Пандорум, чи ПН, є ретранслятором отого цілісного чи подрібненого розуміння-усвідомлення Карти всесвіту й інших планет. Постійний контакт із ретранслятором є небезпечним, тільки у випадку неспинного контакту можливий варіант повноцінного "взаємопроникнення".

Екатерина Амеян: Езиды отмечают праздник в честь святых Хидр Наби и Хидр Айласа

Сегодня, 20 февраля, езиды отмечают один из самых важных религиозных праздников в честь святых Хидр Наби и Хидр Айласа. Это очень интересный праздник. Об его истории и аналогиях у других народов подробно написано в книге езидского теолога Дмитрия Пирбари (Пир Дима) «Езиды Сархада». Ниже представлена статья из этой книги.

«Одним из торжественно празднуемых езидами праздников является праздник (айд) святых Хидра и Айласа (Хидр Наби и Хидр Айлас). Эти святые почитаются многими народами, но каждый имеет свое особое представление о них. Некоторые народы считают их братьями, некоторые отцом и сыном, а иногда их считают одной личностью. Почитание их распространено в Иране, где его называют Хизром, курды-алавиты его называют Ходжа Хизр, азербайджанцы называют его Хидр Наби, в Армении его отождествляют с Сурб Саркисом (святым Саркисом), в осетинской мифологии – это Вастарджи, в более позднее время святого начали отождествлять с Георгием Победоносцем. Примечательно, что и армяне, и азербайджанцы, и езиды отмечают праздник зимой, и он в основном приходится на февраль.

Хидр и Айлас (Ильяс) упомянуты в езидских священных текстах – кавлах, а также в народных легендах и сказаниях. В библейской традиции можно найти сказания о пророке  Илье, отождествляемом с Ильясом. В мусульманской традиции Ильяс (Илйас) признан праведником, верующим, посланником, который призывал своих соплеменников отказаться от поклонения Ба’алу и уверовать в Аллаха. Но они не прислушались к нему и были за это наказаны. Позднее, согласно послекораническим преданиям, за праведную жизнь он был вознесен Аллахом на небеса вместе с другим святым ал-Хадиром, с которым они вместе путешествуют по миру. Упоминание Ба’ала в мусульманской традиции указывает на связь с библейским сказанием (Царств 18) (Ислам. Энциклопедический словарь под редакцией С.Прозорова. «Наука», Москва, 1991. стр. 94 — 95).

Роман Бончук: Так говорив мені мій Вчитель, Володимир Чернявський

Ми шукаємо те, що безпосередньо знаємо; як ми знаємо і сам процес отримання - вербально-візуально чи інтуїтивно - питання лишень ситуативне та тимчасове. Якщо не знаємо, тоді не шукаємо.

Мистець відтворює свою сутність, не особистісну преамбулу, а явищну сутність: тому Ван Гог здебільшого писав Сонце. Тому біля його полотен сотні людей оздоровлюються...

Зокрема сам Ван Гог був першим, хто розпізнав факт спіральності зірок.

А ще Ван Гог є прикладом "свідомого самогубства"... Фрейд також є прикладом свідомої смерті - в нього був страшний рак.

Ошо наголошував на важливосі Віри, до того ж віри в себе: бо Земля є тюрма й тільки компроміс дає можливість виживання. Чи відтягування смерті...

Ошо наголошує на факторі довіри. Фактор Довіри є надзвичайно важливим: потрібно довіряти собі, найголовніше - довіряти Невідомому, довіра Невідомому є Казкою.

Як перетворити життя на казку - достатньо довіритись невідомому - не гвалтувати його, не ідеалізувати, не вибудовувати вавілонських фортець, не розбирати по частинам...

Можна назвати Сполучені Штати країною Довіри. Стовідсотково. Америка - країна довіри та спокою.

Я там перебував ще й з десяток років тому, і запевняю... Запевняв в цьому й Франц Кафка. Зокрема більшість теологіів, теософів, космогоників, рятівників сакрально-ментального : знайшли порятунок в Америці - й Крішнамурті, й Гурджиєв, й Кастанеда, й Бродський, й слимак Ющенко.

Отже, проблем багато, а ще більше їх, коли немає елементарного порозуміння, хоча і це байка. Якщо Розумна людина випереджує свій час - її не розуміють... Якщо її розуміють - значить все, кінець. Так говорив мені мій Вчитель, Володимир Чернявський:" Рома, якщо тебе зрозуміли - це означає фінал. Заглиблюйся в себе безповоротньо...".

Вчителя нема, однак погляд його завжди переді мною.

Роман Бончук: Спільнототатство

Рано чи пізно за будь-яких умов виникає потреба соціалізації, тобто проникання в глибинність суспільних явищ та процесів.

Таке прагнення в одних випадках може доволі довго тривати. В інших згасати за декілька днів.

В чому причина?? Причин багато, зокрема сама структура прагнень та людських уподобань  змінюється щогодини. Проникнення  в море суспільного абсурду зустрічає безліч різнопланових груп, спільнот, клубів та організацій із складними та понад складними історіями та програма. 

Що може бути більш вічним за саму нестабільність??? Це відповідь більшості аналітиків на запитання щодо вічного; що може бути більш вичерпнішим за метафізику – тільки все метафізичне, десь там на межі свідомого та несвідомого.

Суспільство перенасичено спільнотами, це свого роду інстинкт чи рефлексія з огляду на захист своєї території та світосприйняття. Ну а як же ж -  своє породивши, будь в змозі й примножити та захистити, навіть закопати, якщо треба глибоко в землю. Все Таємне десь закопується, приховується, захищається. 

Роман Бончук: Вітровики Дона Хуана

В чому причина та вектор певних симпатій в ідеології та сприйнятті; як обґрунтувати чиєсь уподобання чи, власне «сферичне зацікавлення» окремого вчення чи мейнстріму. От, як у випадку із мелодією, чим більше слухаєш – тим більше ця мелодія припадає до душі. Так із архітектурним гротеском, підчас споглядання доволі довгого, він виявляється вичурним та особливим. З філософією так саме – після сьомого прочитання Канта, ти розумієш, що він найкращий, а його речі-в-собі є найбільш влучним окресленням ідеї  «знаходження суті тих же речей».

Що ж було із таємним магом Карлосом Кастанедою  до того моменту, як він став нагвалем чи Доктором? З одного боку нічого особливого: вчення, вчення й ще раз вчення, 13 років наполегливого практичного ознайомлення із світосприйняттям Дон Хуана чи Качори – і платиновий диск вже мандрує світом. Кастанеда розвивається доволі продуктивно сам, має при цьому трьох відьом-помічниць, плюс входить в «зіркові ворота», стає дон жуаном, сіє, сіє, засіває, на цей раз власним зіллям, вгамовуючи сексуальну пристрасть. Можливо він був хворим, періодично його вхоплювала «чародійка несвідомого», можливо він палив белодонну, такий собі «розумовий гашиш», можливо ще щось. В будь-якому з варіантів, він, десь  й чимсь надихався…

У Карлоса все дуже образно й мета космічно, загадково й цікаво, зокрема вчення про Воїна, про дао воїна та його  пріоритети; воїни бувають різні, як чіпси і морозиво, – важливим є кінцева станція: для чого та й для кого цей концерт. Згідно вчення Дона Хуана Воїн дійсно живе праведно та із змістом тоді, коли пройдешні події  сприймаються як ті, що промайнули як сні. Сонна документалістика. В мене в свою чергу доволі сонливою виявилась подорож в Бостон, достатньо сонливим вчення в школі ( зокрема 7-11 класи) та події 2004 року.

Екатерина Амеян: Историческая встреча: езидская делегация в Ватикане

Папа Римский Франциск и Баве Шейх

В Ватикане 8 января 2015 г. состоялась встреча езидской делегации с Папой Римским Франциском. Об этом сообщает информационное агентство ÊzîdîPress. Езидскую делегацию представляли духовные лица во главе с Баве Шейхом и лидером езидов Мир Тахсин Саид Али бегом, а также глава Духовного Совета езидов Грузии Пир Дима и философ, журналист из Германии Хошанг Брока. На встрече присутствовал представитель Папы Римского Федерико Ломбарди, который посещал Ирак и видел положение езидов.

Поводом для проведения этой встречи стала трагедия езидского народа в Ираке. Папа Римский неоднократно выступал с осуждением действий преступной группировки «Исламское государство», которая в августе в регионе Шангал (Ирак) учинила геноцид езидского народа, а также других религиозных меньшинств, в том числе и христиан. Папа Франциск подчеркнул, что между христианами и езидами имеются хорошие отношения и пообещал оказать поддержку езидам.

Действительно, на протяжении всей истории езиды жили в соседстве с христианами и неоднократно вместе оборонялись от натиска мусульман. Также известно, что езиды укрывали у себя ассирийцев, армян и других христиан, которые спасались от погони мусульманских соседей, из-за чего езиды  сами подвергались жестокой расправе со стороны врагов.

Езидская делегация в Ватикане

Таким образом, встречу между высшими духовными лицами двух религий можно назвать исторической. Езиды, будучи адептами одной из самых древних религиозных конфессий, ранее не проводили встречи на столь высоком уровне. Но в связи с последними событиями, происходящими в Ираке, езидские диаспоры по всему миру активизировались с целью защиты прав своего народа, который может оказаться на грани исчезновения.

Встреча Папы Римского с езидами

Ранее Духовный лидер езидов Баве Шейх посетил в Вашингтоне индусский храм Муруган. Ранее индусы, совместно с езидами, протестовали против геноцида езидов напротив Белого Дома.

Тарас Журба: Религиозная группа шаманов «Кузунгу-ээрен» и Тарас Журба поздравляют всех с Новым 2015 годом!

Религиозная группа шаманов «Кузунгу-ээрен» и Тарас Журба поздравляют всех с Новым 2015 годом!

Пусть свет Вечного Неба будет в сердце каждого! Пусть радости будет больше, чем печали, справедливых побед больше, чем позорных поражений, пусть будет больше отпущенных грехов, чем совершенных ошибок. Пусть благополучие стучится в дома, и покидают их болезни, нужда и ссоры! Пусть свадеб будет больше, чем разводов, рождений благородных наследников больше, чем абортов. А если кому-то суждено покинуть этот мир в Новом Году, пусть дух его пойдет по Белой Дороге!

Пусть мудрость непривязанности царит в сердце, и ее оружие — мужество и терпение — прокладывают ей дорогу. Пусть Девять Небес охраняют жизнь людей, отводя от нас искушения и угрозы. Пусть черти не садятся нам под лопатки! Пусть искоренится все зло в 10 сторонах света. Пусть Полярная Звезда тихим шепотом поет в каждом сердце песню Бесконечности.

Философ и социолог Олег Гуцуляк о событиях в мире и судьбе малых народов

Олег Борисович Гуцуляк (род. 11 июля 1969) —  кандидат философских наук, доцент кафедры философии и социологии Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника (Ивано-Франковск, Украина, www.pu.if.ua), директор Института стратегического анализа нарративных систем (http://narratio.primordial.org.ua) и Центра «Мезоевразия» (www.mesoeurasia.org), блогер, писатель.

Как Вы можете охарактеризовать политическую обстановку в мире ? Действительно ли, как пишут некоторые СМИ, мир на грани третьей мировой войны?

Мир, вероятнее всего, уже вступил в третью мировую войну, но, в отличие от предыдущих мировых войн, она в части регионов осуществляется не в виде открытых огневых столкновений дивизий и армий, а «точечных» провокаций и диверсий на электорально-информационном поле. Как популярно ныне утверждать, «идет война гибридная, постмодерная война». И в этом её коварство. Но и в этом её и слабость.

В действительности это – война между двумя формами социально-политической организации: Государством и Корпорацией. Первая принадлежит индустриальной эпохе, стадии государственно-монополистического капитализма (ГМК), управляется бюрократией, жаждущей все и вся контролировать. Вторая – к постиндустриальной, информационной эпохе, собственно новейшей стадии капитализма – финансово-корпоративной (ФКК), управляемой кланами топ-менеджеров и финансовых олигархов, где собственники превращены в подконтрольных акционеров, а предприниматели, придумывающие и создающие новые товары или услуги, превращены в рабов гигантских корпораций, бюрократии оставляется только сфера социальной ответственности (контроль над иждивенцами, которые, не дай бог, «соберутся и будут большинством решать»).

В Івано-Франківську презентували книгу про історію Третіх чинів

«Третій чин. Миряни в католицьких спільнотах: Нариси історії», — така повна назва дослідження, над яким майже 10 років працював Олег Жерноклеєв, доктор історичних наук, професор Прикарпатського Національного університету ім. В Стефаника. Перша презентація згаданої книги відбулася 10 вересня 2014 року при храмі Святих Кирила і Методія у Крихівцях в рамках «ШКОЛИ ВІРИ» — щотижневих зустрічей навчання правд віри для дорослих.

Стимулом до написання праці став його вступ у 2005 р. до ІІІ Чину Згромадження Воплоченого Слова, харизмою якого є євангелізація культури. Як історик, п.Олег вирішив дослідити аспекти впливу віруючих мирян на хід розвитку європейської цивілізації і зокрема становлення культури таких епох, як Середньовіччя, Барокко, Новий час і аж до буремних літ ХХ ст. Він з’ясував, що чимало членів Третього чину були проголошені святими Католицької Церкви, до терціаріїв-францисканців належали такі видатні діячі, як Васко да Гама, Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Сервантес, Лопе де Вега, Христофор Колумб, Томас Мор, Ференц Ліст та багато інших.

У своїй книзі, яку професор називає «вступом до глибокого дослідження теми», він описує терціаріїв таких найчисельніших римо-католицьких чернечих чинів, як францисканці, домінікани і кармеліти. А серед греко-католицьких зупиняється на дослідженні Третього чину Василіян, Редемптористів та Згромадження Воплоченого Слова. Особливо цікавими є додатки, вміщені наприкінці книги, в яких подані статути перечислених мирянських спільнот. В роботі над перекладами цих документів та інших джерел автору допомагала донька Ілона, магістр міжнародних відносин. А в написанні історії українських Третіх чинів неабияк допомогли спогади очевидців, які пережили нелегкі часи підпілля УГКЦ в Радянському Союзі. Деякі з них, наприклад, с. Християна Голомідова, ІІІ Чин св. Василія Великого та п. Ольга Рогацька, ІІІ Чин Редемптористів взяли участь у презентації книги, що відбулася на парафії свв. Кирила і Методія в Крихівцях Івано-Франківської міськради. Саме до цієї парафії належить автор книги та її видавці – власники видавництва «Фоліант» і саме за сприяння її настоятеля о. Йосафата Бойка, ВС книга побачила світ. В презентації видання взяли участь науковці-історики Мирослав Волощук та Олег Єгрешій, які високо оцінили дослідницьку діяльність професора Жерноклеєва та відзначили новаторську постановку теми. Перший член ІІІ Чину ВС Мирослав Возняк поділився поглядами щодо ролі мирян в євангелізації суспільного середовища, в якому вони живуть і працюють.

На згадку про першу презентацію книги адміністратор парафії свв.Кирила і Методія о. Йосафат Бойко, ВС подарував професору Олегу Жерноклеєву старовинну ікону Ісуса Христа з двома апостолами – св.Петром і св.Андрієм, що були найвірнішими послідовниками Спасителя, з побажанням такої ж апостольської ревності у служінні Богові і Церкві.
11 вересня така презентація відбулася у смт. Дубовому на Закарпатті, а 14 при парафії Христа Царя Отців Василіян в Івано-Франківську.

Петро Дрогомирецький: Вчений і людина (до 80-річчя з дня народження професора В. І. Кононенка)

Неодмінною умовою щасливого побутування вітчизняної науки складає її потенціал учених. Вершинними досягненнями української лінгвістики є праці Л. Булаховського, А. Білецького, О. Мельничука, В. Русанівського, Ю. Шевельова та ін. Продовжувачем філологічних ідей київської наукової школи є доктор філологічних наук, професор, академік НАПН, завідувач кафедри загального та германського мовознавства Віталій Іванович Кононенко.

В.І.Кононенко походить із шляхетної родини київської театральної еліти. Батьківські корені його сягають козацтва. Дві складові сімейних традицій – досконале інтелектуальне пізнання нового та працездатність – сприяли захопленню наукою та наполегливості в досягненні мети.

Коло наукових зацікавлень вченого охоплює різні напрями його пошуків, що свідчить про широкий діапазон лінгвістичної ерудиції: символи і концепти українського дискурсу, українська лінгвокультурологія, контрастивна граматика, семантичний синтаксис, мистецтво, мемуарна література.

Вчений одним із перших в Україні почав з продуктивною послідовністю освоювати символи рідної мови, ілюструючи їх творами класиків української літератури. Теоретичні постулати досліджень символів можуть слугувати при укладанні словників, підручників, введення їх в науковий обіг сучасних когнітологічних студій.

Визначальна глибинність теми українських символів суголосна з іншими науковими спрямуваннями вченого — лінгвокультурологією, поставивши її на суто рідномовний грунт, В.І.Кононенко набув беззастережного авторства терміна «українська лінгвокультурологія» в сучасному мовознавстві.

Прикладний аспект наукової роботи лінгвіста простежується в типологічних студіях («Контрастивна граматика української та польської мов», 2010). Різносторонній комплексний підхід до осмислення основ контрастивних граматик, зокрема українсько-слов’янських із врахуванням безперервності змін у процесі функціонування мов, сприятиме науковим зв’язкам нашого університету із спорідненими науковими інтересами кафедр польських, чеських та інших університетів.
У сфері семантичного синтаксису охоплені параметри досліджень аргументно-предикатних структур українського речення, які уклалися у численних дисертаціях аспірантів Віталія Івановича. Це свідчить про виникнення лінгвістичної школи вченого, яка розвиватиме в різних варіаціях ідеї вчителя в структурному синтаксисі.

Дещо мемуарний характер має видання про свого батька «Долі та ролі» (2010) і цілком присвячене його творчості. До слова, батько Віталія Івановича разом з українськими корифеями сцени закладав підвалини сучасного театру, безпосередньо беручи участь у знакових постановках театрів Харкова і Києва. Видатний актор І. Кононенко утверджував національні цінності й в кіно, інтерпретуючи у своїх ролях достовірність самобутнього характеру народу, його харизму.
Різноплановість інтелектуальних інтересів професора поширилася і на мистецтво, зокрема живопис. Вчений і тут сказав своє вагоме слово, проникаючи у смисли та тематичне наповнення картин світової класики: у 2012 році видає книгу «Загадковий світ мистецтва».

Не можна не відмітити також видавничо-просвітницької діяльності Віталія Івановича, направлену на ознайомлення прикарпатських вчених з досягненнями вітчизняної лінгвістичної думки. Під його редакцією виходить науковий журнал «Етнос і культура», відбуваються систематичні міжнародні наукові конференції «Семантика мови і тексту»
Наукові та організаторські здібності В.І.Кононенка достатньо виявилися в його ректорській діяльності протягом 18 років керуванням вузом.

Особливо хочеться сказати про людські якості ювіляра. Він володіє певною витримкою, почуттям справедливості і турботою про колег.

Насамкінець відмітимо, що Віталій Іванович зустрів свій ювілей в плідній творчій діяльності і побажаємо йому доброго здоров’я і багато літ активного наукового ентузіазму.

Петро Дрогомирецький,
доцент кафедри загального
і германського мовознавства