«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
***
"Торговец осторожно ссыпал монеты в мешок и спрятал его в глубине складок одежды.
— Сейчас мало кто знает историю, — сказал он, — потому и никто не смог объяснить вам, чем отличается Пацак от Чатланина. А я — знаю историю. Когда-то здесь все было по-другому, тут была процветающая цивилизация, тут царили мир, счастье, благополучие, но это было так давно, что уже мало кто помнит.
— А что случилось? Куда все делось? – поинтересовался Дядя Вова.
— А потом пришли они, Пацаки. Мы их прозвали «пацаками», «пацак» — это мясник на старом языке, а как они назывались на самом деле, никто уже не помнит.
Тогда это был другой народ.
Они убивали, насиловали, грабили, они уничтожали все на своем пути.
Мы сражались с ними и постепенно делались как они. Нас вела вперед ненависть, и она привела нас к победе.
А когда мы победили, то никаких других чувств, кроме ненависти, в нас не осталось.
Все остальные чувства выжгла война.
Мы прокляли Пацаков на века.
Мы создали индикаторы, которые показывают наличие пацакской крови у человека, даже если она разбавлена в сто раз.
Если ты потомок Пацака, красная лампочка покажет это. И так будет у твоих детей, и внуков, до скончания веков. Потому что никто не смешивается с пацаками.
Но, — торговец сделал паузу и подкинул дров в костер, — это уже не имеет никакого смысла, потому что чатлане сами стали как пацаки. Ты прав, Скрипач, сейчас уже нет никакой разницы.
— Но мы-то не с вашей планеты! — закричал Гедеван, — наши предки не воевали с вами, почему мы Пацаки?
— Значит на вашей планете тоже есть свои Пацаки, — равнодушно сказал торговец, — значит вы тоже способны напасть, грабить, убивать, насиловать.
Вы можете выглядеть цивилизованными и думать, как цивилизованные люди, но как только обстоятельства поменяются, вы будете вести себя, как и свойственно Пацаку.
Я уверен, что в вашем языке тоже есть слово для обозначения таких людей".
Комментариев нет:
Отправить комментарий