«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Усі провідні радянські історики й археологи volens nolens були норманістами. Інших теорій походження варягів і русі, крім скандинавської, принципово не розглядалося. Коливатися могла лише оцінка їхнього внеску. Публікувалися перекладні норманістські монографії Мінорського й Ловмянського. За ввесь радянський період не було опубліковано жодної наукової монографії, де б розглядалася якась інша версія.
Кілька статей з альтернативною точкою зору коштували кар'єри Кузьміну та Вілінбахову-старшому й життя Єнговатову.
Антинорманізм критикувався як буржуазно-націоналістична теорія.
Існувала заборона на дослідження балтійських слов'ян та публікацію джерел про них після виходу перекладу Гельмольда. Не було перекладено чи перевидано жодної книги про них. Не було проведено жодного спільного дослідження з вченими з НДР.
Особливий внесок у радянський норманізм зробив Артамонов - особистий друг Жданова, старий большевик, слухач промов Леніна. Він був очільником ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури, потім директором Ермітажу й паралельно до кінця життя завідував кафедрою археології ЛДУ. За норманську теорію його ніхто не кривдив.
Учнем Артамонова був сумнозвісний марксист Клейн - автор книги "Інша любов" і решти подібних. Норманіст. Який відкрито за радянських часів себе так позиціонував і вів окремий семінар зі скандинавського походження Русі. За норманську теорію його ніхто не кривдив (він був засуджений геть за інше й швидко відновився). Клейн зорієнтував на норманізм свого підлеглого й близьку людину Лебедева, який теж спокійно займався норманським питанням. Норманістські книги Лебедева, Дубова, Хабургаєва й решти спокійно друкувалися за СРСР величезними тиражами.
Зараз у РФ норманізм є панівною точкою зору. Школа Клейна-Петрухіна домінує. Популяризатори науки типу Жукова з Кадирою від фонду "Русский мир", з якими відверто співпрацює низка українських реконструкторів, навіть "Святослав" вважають скандинавським іменем Свендіслейф і пропагують це. Історика Сахарова, що мав інакші переконання, було звільнено з роботи й розкритиковано в кращих радянських традиціях.
Незалежно від того, справедлива норманська теорія чи ні, вона не пов'язана з антирадянщиною ніяк і не залежить від політичних переконань.
Комментариев нет:
Отправить комментарий