Ернст Юнґер (1895–1998) – німецький письменник, публіцист та ідеолог консервативної революції, брав участь в обох світових війнах. Завдяки раннім художнім і публіцистичним творам вважається предтечею націонал-соціалізму, хоча його пізніші речі, написані після 1933 року, позначені критикою НСДАП. Беручи участь у Першій світовій війні офіцером, Юнґер пише одну зі своїх найвідоміших книжок «У сталевих грозах», в якій осмислює феномен війни, чим здобуває визнання як серед мілітаристів, так і серед пацифістів.
Після приходу Гітлера до влади Юнґер послідовно відкидає пропозиції правлячої партії увійти до її структур, водночас притримуючись правих консервативних поглядів. Попри вільнодумство і незалежну позицію, Юнґер залишається недоторканним, оскільки Гітлер поважає Юнґера через його заслуги у Першій світовій війні.
Повоєнні роки Ернста Юнґера позначені плідною творчістю і здобуттям багатьох нагород у царині літератури і культури. Загалом же Юнґер – автор близько чотирнадцяти книжок надзвичайно широкого спектру: від роздумів про феномен війни і спогадів про участь у бойових діях, фантастичних романів «Геліополіс», «Скляні бджоли» та «Оймесвіль», де починає досліджувати концепцію постісторії, і аж до позначених автобіографічністю роздумів про вплив на людську свідомість алкоголю і різних психотропних препаратів.
Ернст Юнґер, поза сумнівом, є визначним письменником і мислителем, якому випала доля пережити страшні, епохальні злами історії Європи ХХ сторіччя та переплавити свій досвід у непроминальні твори, один з яких пропонується вам у цій книжці.
📌Події фантастичного роману Ернста Юнґера «Геліополіс» (1949) відбуваються у невизначеному майбутньому. Попри знайомі з історії географічні назви – Астурія, Бурґенланд, Геспериди, держави діадохів – світ Геліополіса не обмежується Середземномор’ям, а сягає Місяця і навіть далеких зірок.
Саме місто-держава переживає бурхливі часи: гостра боротьба між силами стихійної анархії, очолюваними Ландфоґтом, та силами порядку на чолі з Проконсулом, який спирається на витончену культуру, вибудовану на античних зразках, сягає свого апогею. Таємничий Регент, який прагнув встановити всесвітній монархічний порядок, незважаючи на вирішальну перемогу в Сіртському морі, усвідомив утопічність власного соціального проекту і зник у космосі, спостерігаючи на віддалі за подіями в Геліополісі, де ідилічні картини перебивають моменти драматичної напруги.
Сам Геліополіс, овіяний середземноморським флером, постає своєрідною юнґерівською моделлю світу з його історичною циклічністю і повторюваністю подій. Тематичне розмаїття роману уможливлює зображення цілісної системи політичних, соціальних та філософських уявлень автора.
📍Видання доповнене фрагментами, які публікувалися окремо, але не увійшли до основного тексту.
--------
– Як так сталося, пане Гірничий раднику, що море відкриває свої найгарніші барви, тільки спізнавши чужорідне втручання, я маю на увазі – біля узбережжя, в гротах або в кільватері суден чи морських тварин?
– Як улюблений учень шанованого мною метра Ніґромонтана, ви маєте знати це краще за мене. В його вченні про кольори має бути фрагмент про вплив білих плям на барвисті обрамлення.
Луціус міг дати вичерпний коментар з цього приводу – в його пам'яті спливли спогади про колишні бесіди.
– Як я пригадую, він пов'язує цей вплив з однією зі своїх улюблених ідей – королівського примату білого кольору. Що ближче до нього, то важливішою стає роль певної барви, так само як король надає знаті ранг та визначає його сенс. Біла барва – основа всієї гами кольорів, зокрема і в живописі. Коштовність перлини полягає в унаочненні цієї мудрості. Якось майстер завів про це мову, коли ми розглядали пару снігурів у засніженому лісі.
– Добре, командоре. Бачу, що ви нічого не проспали. А що стосується втручання чужорідного, то можна сказати, що матерія подібна до цілісного плоду, а її краса може стати видимою лише тоді, коли зовнішнє надріже її, як той плід. Тільки на зрізі стають зримими потаємні візерунки, приховані в мінералах. Якось я покажу вам свою колекцію агатів.
– Якщо я вас правильно розумію, пане Гірничий раднику, то краса завжди є наслідком пошкодження?
– Можна й так сказати, адже в абсолюті краси не існує. Все це приводить нас до метафізики страждання. Але краще не послуговуйтеся нею. Ви зірвете аплодисменти, які не принесуть вам утіхи. Окрім того, ви наближаєтеся до того віку, коли починаєте дивитися на явища з іншого боку й підозрювати, що вся повнота матерії відкривається перед вами під час таких випробувань. Вона відповідає на кожен стук, і що легший стук, то багатша відповідь. Для кожного ключа в неї приготована ціла скарбниця. До таких ключів, як вам відомо з учення Ніґромонтана про поверхні, належить також світло.
– О так, я це добре пам'ятаю. Коли я супроводжував його під час геологічних прогулянок, він справді любив посилатися на образ зрізу, вважаючи, що всесвіт, який постає перед нашими очима, то лише один із міріадів можливих зрізів. Світ подібний до книжки, з численних сторінок якої ми бачимо лише одну, розгорнуту перед нами.
Він також часто казав: що делікатніше зріз, то більше ми дізнаємося з нього. Можна досягти такої тонкості зрізу, який дасть можливість припустити, що поверхня є ідентична глибині, як секунда – вічності. Як приклад він наводив ледь помітну іризацію на старому склі, мильні пухирі та райдужні переливи, які утворює в калюжах краплина гасу. Світ ніде не буває таким барвистим, як у найтонших плівках, – це ознака того, що його багатство криється в непротяжному.
--------
📘Придбати роман Ернста Юнґера «Геліополіс» в українському перекладі Романа Осадчука можна у нашій онлайн-книгарні:
Комментариев нет:
Отправить комментарий