Дослідники тривалий час вважали, що люди з такою здатністю, які жили в культурах із розвиненим молочним тваринництвом, отримували додаткові поживні речовини та мали більше дітей, завдяки чому ці генетичні зміни швидко поширювалися.
Проте останніми роками несподівані відкриття — як-от дані з Монголії, де населення споживає величезну кількість молочних продуктів, хоча 95% дорослих є генетично непереносимими до лактози — похитнули цю усталену гіпотезу.
Монгольскі кочівники мають безперервну еволюційну історію молочного скотарства тривалістю понад 5 000 років. Вони споживають колосальну кількість молочних продуктів, проте 95% дорослого населення генетично є лактозонепереносимими.
Вони обійшли генетичне обмеження двома шляхами.
Завдяки традиційним технологіям глибокої ферментації (виготовленню кумису-айрагу, твердих пресованих сирів та сухих творожних коржів) кочівники змушують мікроорганізми «перетравлювати» молочний цукор замість них. Бактерії повністю руйнують лактозу ще на етапі приготування. Новітні метагеномні аналізи показали, що постійна присутність ферментованих молочних продуктів у раціоні змінює сам гуморальний мікробіом людини. У кишечнику таких популяцій різко зростає частка бактерій родів Bifidobacterium та Lactobacillus. Ці бактерії беруть на себе функцію розщеплення залишків лактози, що потрапляє в організм, повністю нівелюючи токсичний ефект і захищаючи людину від шлункових розладів.
У європейців здатність пити молоко обумовлена однією конкретною мутацією — однонуклеотидним поліморфізмом -13910T в енхансерній ділянці гена лактази (LCT). Вона виникла приблизно 6 000 років тому (ймовірно, в регіоні Північного Причорномор'я або Подунав'я) і поширилася континентом разом із міграціями степовиків.
Тепер нове дослідження, яке об'єднує великі масиви археологічних даних про молочне скотарство з аналізом давньої ДНК, свідчить: на всій території Європи люди споживали молочні продукти протягом тисячоліть до того, як персистенція лактази у дорослому віці стала масовим явищем.
Дослідники припускають, що хвороби та голод могли перетворити непереносимість лактози зі звичайного дискомфорту на смертельну загрозу, зумовивши періоди інтенсивного природного добору цієї травної ознаки. Це дослідження докорінно змінює наше давнє розуміння взаємозв'язку між споживанням молока та персистенцією лактази. У межах дослідження археологи зібрали докази використання молока на основі аналізу майже 7000 фрагментів давньої кераміки з 554 європейських локацій, що охоплюють період останніх 9000 років. Вони відстежили періоди розквіту та занепаду молочного скотарства в Європі, проаналізувавши ліпіди (жири), що збереглися в порах глиняного посуду. Згодом, спільно з фахівцями з давньої ДНК, вони порівняли ці дані з маркерами персистенції лактази у 1293 опублікованих людських геномах із тих самих регіонів та епох.
Коливання в інтенсивності споживання молочних продуктів із плином часу не збігалися зі змінами у поширенні персистенції лактази. Натомість дослідники з'ясували, що саме чинники, які вони розцінюють як ознаки голоду та хвороб, найкраще корелюють зі стрибками персистенції лактази в давній ДНК, про що вони повідомляють у журналі Nature. Вчені використовували археологічні дані для ідентифікації періодів скорочення чисельності населення, ймовірних голодоморів, а також епох вищої щільності населення, що могло свідчити про швидше поширення інфекцій.
Непереносимість лактози в культурах, що практикували молочне тваринництво, могла бути смертельно небезпечною для хворих або виснажених голодом людей, припускає співавтор дослідження Марк Томас, фахівець з еволюційної генетики людини з Університетського коледжу Лондона. За звичайних обставин людина з непереносимістю лактози після вживання молока страждає від метеоризму та діареї, що не викликає важчих наслідків, ніж ніяковість та фізичний дискомфорт, пояснює Томас: «Але якщо діарея починається в умовах сильного виснаження, виникають серйозні проблеми. Однією з найбільших причин смертності у світі є втрата рідини організмом у вкрай виснажених людей».
Отримані результати підтверджують думку про те, що саме по собі молочне скотарство не було головним рушієм поширення персистенції лактази, стверджують дослідники: тиск природного добору, ймовірно, ставав критичним лише тоді, коли поєднувався із хворобами та голодом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий