«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Потом в племени мумба-юмба появились учоные, которые окончили университеты, назвали этот примитивный коллективизм "убунту" и стали формулировать непреходящую ценность этой философии так:
"Человек – это человек, через других людей совершающий утверждение своей человечности через признание «другого» в его уникальности и отличии. Это требование творческого интерсубъективного образования, в котором «другой» становится зеркалом (но только зеркалом) моей субъективности. Этот идеализм подсказывает нам, что человечность не заложена в моей личности исключительно как в индивидууме; моя человечность сосущностно дана другому и мне. Человечность — это качество, которым мы обязаны друг другу. Мы создаем друг друга и должны поддерживать это инаковое творение. И если мы принадлежим друг другу, мы участвуем в наших творениях: мы есть, потому что ты есть, а поскольку ты есть, то я определенно есть. «Я есть» — это не застывший субъект, а динамическая самоконституция, зависящая от этого инаковости, создания отношения и дистанции".
А в то же самое время белые мбваны в амеркианских и европейских университетских кампусах стали оттуда умиляться на счастливую безгрешную жизнь африканцев и сочинять про нее следующие апокрифы:
"Однажды некий антрополог предложил детям африканского племени поиграть в игру. Он положил корзину с вкусными фруктами и сказал: "Первый, кто добежит до дерева, получит корзину. Когда он подал им сигнал для старта, он был удивлён тем, что дети шли вместе, держась за руки. Они вместе дошли до дерева и разделили фрукты поровну! Когда он спросил у них: "Почему вы так сделали... ведь каждый из вас имел возможность заиметь всю корзину целиком!". Дети с удивлением ответили: "Убунту."
То есть... "как можно быть счастливым, пока остальные несчастны? "
"Убунту"– в их цивилизации означает: "Я есть, потому что МЫ есть!".
Это племя знает секрет счастья, потерянного во всех обществах, которые их превосходят и считают себя цивилизованными... Убунту...
Комментариев нет:
Отправить комментарий