Одна з найбільш інтригуючих загадок археогенетики полягає в тому, що в геномах сучасних українців поки не вдалося однозначно виділити генетичний внесок саме трипільського населення. Натомість ми бачимо спадковість від давніх європейських землеробів, які прийшли до Європи з Анатолії через Балкани.
І тут виникає принципове запитання: якщо в наших генах є спадковість від анатолійських землеробів, які були одними з предків трипільців, то чому ми не можемо говорити про трипільську спадщину?
Відповідь полягає в тому, що спільне походження не тотожне прямому походженню.
Від Анатолії до Трипілля
Приблизно в VII–VI тисячоліттях до нашої ери давні землеробські спільноти, пов'язані з Анатолією, поширювалися Європою через Балкани. Вони приносили із собою землеробство, нові технології, традиції та частину своєї генетичної спадщини.
На Балканах, у Центральній та Східній Європі ці люди змішувалися з місцевим населенням, утворюючи нові популяції. Трипільська культура була однією з таких історичних спільнот. Її носії мали значну спадковість від ранніх землеробів, але також зазнавали впливу інших популяцій.
Трипільці не були генетично ізольованим народом. Їхня історія була частиною великого процесу переселень, контактів і змішування населення Європи.
Чому сучасні українці не мають чітко визначеного трипільського генетичного сліду?
За наступні тисячоліття територія України пережила численні міграції та демографічні зміни. Степові популяції бронзової доби, зокрема пов'язані з ямною культурою, населення залізної доби, слов'янські та середньовічні спільноти залишили свої сліди в сучасному генетичному портреті українців.
Тому цілком можливо, що частина спадковості, яка колись належала трипільцям, продовжує існувати в сучасному населенні України, але її вже неможливо однозначно відокремити від генетичної спадщини інших давніх популяцій.
Це зовсім не означає, що сучасні українці не мають жодного стосунку до трипільців. Це означає лише, що ми поки не можемо точно визначити масштаб прямого генетичного внеску населення Трипільської культури в сучасну українську популяцію.
Сардинська загадка: чому острів може зберігати більше давньої спадщини?
Особливо цікавою в цьому контексті є Сардинія.
Сучасні сардинці відомі тим, що зберегли значну частину генетичної спадщини ранніх європейських землеробів. Їхні геноми демонструють спорідненість із давніми популяціями, які жили в Європі в добу неоліту.
Саме тому Сардинія є надзвичайно важливим регіоном для вивчення походження європейського землеробського населення.
Особливої уваги заслуговує твердження археогенетика Олексія Нікітіна: за його словами, на повногеномному рівні сучасні сардинці демонструють ближчу генетичну спорідненість із дослідженими давніми популяціями, пов'язаними з Трипіллям, ніж сучасні українці.
Якщо це порівняння підтверджується відповідними генетичними моделями, воно є надзвичайно цікавим і дещо парадоксальним.
Виходить, що населення далекого середземноморського острова могло зберегти більше генетичних рис, спільних із давніми землеробськими популяціями, ніж сучасне населення території, де колись процвітала Трипільська культура.
Але чи означає це, що сардинці є нащадками саме трипільців?
Зовсім не обов'язково.
Можливе інше пояснення: сардинці краще зберегли генетичні риси давніх європейських землеробів, тоді як населення Східної Європи протягом наступних тисячоліть зазнало значно інтенсивнішого генетичного змішування зі степовими та іншими популяціями.
Інакше кажучи, сардинці могли зберегти більше спільної з трипільцями давньої спадковості не тому, що походять від них, а тому, що обидві популяції мають спільні генетичні витоки серед ранніх землеробів.
Тут важливо розрізняти дві речі: спільне походження від давніх анатолійських землеробів і пряме походження від конкретної популяції Трипілля. Це не одне й те саме.
Тому було б неправильно стверджувати, що сардинці є нащадками трипільців, а українці втратили цей зв'язок. Так само не можна виключати, що частина трипільської спадщини збереглася в сучасних українцях, але її складно відокремити від інших генетичних компонентів.
А що означає загадковий африканський слід?
Ще більше запитань породжує інформація про можливу невелику частку північноафриканської генетичної спадщини в окремих досліджених трипільських зразках.
Дослідник Трипілля Михайло Відейко звертає увагу також на зображення пальм та інші мотиви на трипільській кераміці, які нагадують африканську символіку.
Чи могли трипільці мати контакти з населенням Північної Африки?
Така гіпотеза цікава, але поки що не доведена. Генетичний компонент міг потрапити до населення Трипілля через проміжні популяції Східного Середземномор'я, Балкан або Анатолії. Для цього зовсім не обов'язково припускати безпосереднє переселення африканців на територію України.
Так само зображення пальм не є доказом присутності людей з Африки. Орнаменти, символи й образи могли поширюватися на великі відстані завдяки культурним контактам і запозиченням.
Проте сама можливість таких зв'язків нагадує нам, що доісторична Європа не була ізольованим світом.
Генетична спадщина не має сучасних кордонів
Можливо, ми надто часто намагаємося прив'язати генетичну спадщину до конкретних сучасних національних ідентичностей, хоча давня історія населення Європи була значно ширшою за сучасні кордони.
Ми можемо мати спільних предків із трипільцями, сардинцями та іншими давніми європейськими землеробами, навіть якщо не можемо назвати себе їхніми прямими нащадками в простому родовому значенні.
Археологічна культура — це не генетична раса і не біологічно ізольований народ. Вона об'єднувала людей спільними технологіями, традиціями, господарством і символічним світом. Її носії могли мати різне походження, а їхні нащадки могли згодом увійти до складу інших популяцій.
Саме тому відсутність чітко виділеного трипільського генетичного компонента в сучасних українців не означає відсутності історичного зв'язку з Трипіллям.
А ближча генетична спорідненість сардинців із дослідженими трипільськими зразками ще не доводить ані прямого походження сардинців від трипільців, ані відсутності трипільської спадщини в українців.
Для остаточних висновків потрібні нові повногеномні дослідження, більша кількість давніх зразків із різних регіонів України, Балкан, Анатолії та Середземномор'я, а також порівняння з сучасними популяціями.
Замість висновку
Можливо, майбутні відкриття давньої ДНК допоможуть зрозуміти, чому генетичні сліди стародавніх землеробів так добре збереглися на Сардинії, але набагато складніше простежуються в сучасному населенні України.
Можливо, вони також допоможуть розгадати загадку можливих північноафриканських генетичних зв'язків Трипілля.
Але вже сьогодні можна зробити один важливий висновок: історія нашого походження набагато давніша й складніша за історію сучасних народів.
Генетична пам'ять людства не завжди зберігає назви народів і культур. Вона зберігає сліди зустрічей, переселень, змішувань і спорідненості, які відбувалися тисячі років тому.
І, можливо, найцікавіше в цій історії те, що відповідь на загадку нашого давнього походження може ховатися не лише в українській землі, а й у геномах людей, які сьогодні живуть за тисячі кілометрів від неї — на сонячній Сардинії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий